Володимир Сергійчук - Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Слушними є тут і слова Михайла Грушевського: "Весь хід історії Східної Європи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна увійшла в політичну унію з Москвою в початках своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, повна людності... здатна бути опозицією Москві".

Але на початках Хмельниччини Москві не було вигідним втягуватися в цю війну. Православний цар думав про інтереси своєї держави, які вимагали включити до складу майбутнього "Третього Риму" колишню територію Київської Русі аж по Віслу.

З огляду на такі напрямки політики Москви можна розуміти, чому спеціальне посольство, яке складалося з "ближнього боярина" Василя Бутурліна, окольничого Івана Алфер'єва і думного дяка Ларіона Лопухіна з Москви вислано 9 (19) жовтня 1653 року, а не влітку 1648.

Московське посольство приїхало до Переяслава 31 грудня і чекало гетьмана до 6 (16) січня 1654 року - до того дня, коли Богдан Хмельницький сюди приїхав. Наступного дня прибув генеральний писар Іван Виговський, полковники та сотники.

Як повідомляється в статейному списку московського посольства*, 7 (17) січня прислав гетьман до Василя Васильовича Бутурліна і товаришів переяславського полковника Павла Тетерю - щоб йому, гетьманові, з ними побачитись, але грамоти при тім не передавати і промови ніякої не виголошувати. Представники Москви переказали через полковника, що, мовляв, раді бачитися з гетьманом, а місце зустрічі хай визначить сам гетьман.

Під вечір у виділену для московських послів резиденцію приїхали генеральний писар Іван Виговський та полковник Павло Тетеря, а невдовзі тут появився і гетьман Богдан Хмельницький. Боярин Василь Васильович Бутурлін та його товариші насамперед сказали: прислані вони від великого государя царя, великого князя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця і многих держав государя і обладателя, з повним государевим милостивим указом, згідно з чолобиттям гетьмана і всього Запорозького Війська, і завтра, 8 січня, мають вони передати гетьманові государеву грамоту і сказати государів милостивий указ на розправнім дворі, а після того, як грамота буде передана і государів милостивий указ буде сказаний, того ж дня мають іти до церкви, і гетьман, полковники й інша старшина і всякі люди мають присягти на ім'я московського царя.

Вислухавши ці слова, гетьман заявив, що великому государеві, цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Росії самодержцеві, вони служити всіма душами своїми і голови свої за государське многолітнє здоров'я покладати, і присягу государеві вчинити 8 січня й у всім згідно з государевою волею бути готовими. Завтра рано полковники всі будуть у нього, і він, поговоривши з ними, прибуде на розправний двір: вислухавши государеву грамоту і милостивий государів указ, треба буде йому поговорити з полковниками, а поговоривши з полковниками й старшиною, йтимуть до соборної церкви і вчинять присягу государеві.

Наступного дня, опівдні, від Богдана Хмельницького приходив генеральний писар Іван Виговський і казав бояринові Василеві Васильовичу Бутурліну з товаришами: була у гетьмана потайна рада з полковниками, суддями і військовими осавулами; і полковники, судді й військові осавули під государеву високу руку піддалися.

Одразу ж після таємної ради, яку мав гетьман з своїми полковниками зранку, о другій годині дня бито в барабан на збір усього народу, щоб чути раду про справу. І як зібралось велике множество всякого чину людей, вчинено велике коло для гетьмана і полковників, а потім і сам гетьман вийшов під бунчуком, а з ним судді і осавули, писар і всі полковники. І гетьман став серед кола, а військовий осавул велів усім мовчати. І по тому, як усі затихли, почав гетьман говорити мову до всього народу: "Панове полковники, осавули, сотники і все Військо Запорозьке і всі православні християни! Відомо це вам усім, як нас Бог звільнив з рук ворогів, що гонили церкву Божу і озлобляли все християнство нашого східного православ'я, так що вже шість літ ми живемо в нашій землі без государя в неустанних війнах і кровопролиттях з гонителями й ворогами, які хочуть викорінити церкву Божу - аби ім'я руське не пом'янулося на землі нашій, і це нам уже вельми докучило, і бачимо, що не можна нам більше жити без царя.

Тому нині зібрали ми раду явну всьому народові, аби собі вибрали государя з чотирьох, котрого хочете. Перший цар турецький, що багато разів через своїх послів закликав нас під свою власть; другий цар кримський; третій король польський - він, як самі захочемо, і тепер ще нас у першу ласку прийняти може; четвертий - православний государ Великої Росії, цар і великий князь Олексій Михайлович, самодержець всієї Росії, східний, котрого ми вже шість літ безнастанними нашими благаннями просимо. Тут котрого хочете вибирайте. Цар турецький - бусурмен, всім вам відомо, як братія наша, православні християни, греки, біду терплять і в якім пробувають утиску від безбожних. Кримський хан також бусурмен, котрого ми, по нужді в приязнь прийнявши, які незносні біди прийняли єсьмо! Яка неволя, яке нещадне християнської крові пролиття і тіснота від польських панів - нікому з вас не треба казати: самі ви знаєте, що краще жида і пса вони вважали, аніж нашого брата християнина. А православний цар християнський, великий государ східний з нами одного благочестивого грецького закону, єдиної віри, єдино тіло єсьмо церкви по православ'ю з Великою Росією, головою маючи Ісуса Христа. Той великий государ християнський, пожалувавши незносного озлоблення православної церкви в нашій Малій Росії, шестилітніх безупинних наших благань не відкинувши, тепер милостиве своє царське серце до нас прихиливши, своїх великих ближніх людей до нас з царською ласкою своєю прислати зволив. Його коли ми щиро полюбимо, крім його царської високої руки благотишнійшого пристановища не знайдемо. А коли хто з нами не згоден, тепер куди хоче - вільна дорога!"