Володимир Сергійчук: Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Та світ лишався глухим. I вмирали мільйони українців.

Скільки українського народу прийняла наша земля в 1932–1933? Уже, мабуть, ніхто точно і не скаже... Але це теж наслідок Переяславської ради...

Звичайно, в середині ХVІІ століття Європа ще не була настільки пройнята ідеями демократизму й рівноправного розвитку всіх народів, аби усвідомити відродження свого вічного феномену - Української державності - й поспішити на допомогу Богдану Хмельницькому, щоб не змушувати його звертатися за підтримкою до московського царя. Від української проблеми вона тоді відмахнулася, вважаючи її внутрішньою справою Московщини і Речі Посполитої. Переяславська рада не була усвідомлена як власна поразка Європи, оскільки остання тепер віддавала частку не тільки території, але й свого європейського єства в чужі руки.

Не опиралася Європа наступу зі сходу і після Полтавської битви 1709 року, коли вже досить виразно замаячіли на політичному небокраї обриси "Третього Риму". На берегах Босфору, Дунаю, Сени і Темзи тоді в черговий раз відмахнулися від українського питання, яке лобіював гетьман у вигнанні Пилип Орлик. А це наприкінці XVIII століття відсунуло ще далі на захід східний європейський кордон.

Щоправда, знаходилися політичні діячі та науковці, котрі розуміли значення Української Держави для розвитку всієї Європи. Особливо добре почали це усвідомлювати в ході Першої світової війни. Зокрема, німецький професор П. Рорбах 1916 року так оцінював роль України: "Останнім європейським князем, політиком і полководцем, що пізнав зовсім різко та ясно пункт, де можна усунути російську небезпеку для Європи, був шведський Карло ХІІ" (Вістник Союза Визволення України. - 1917. - Ч. 131. - С. 4).

"Остаточна забезпека європейської культури,- наголошував він,- може прийти щойно з хвилею відірвання та визволення України з-під Московщини. Завдяки цьому повстала б солідна державна й національна рівновага в Европі" (там само).

А віце-президент Державної Ради Австро-Угорщини Е. Пернерсторфер зазначав з цього приводу: "Могутність Росії можна зломити, а її лице відвернути від Европи тільки тоді, коли повстане українська держава, яка стала б найсильнішим заборолом Европи проти російського варварства" (там само. - Ч. 132. - С. 22).

Відомий учений-географ, професор А. Пенк ось так тоді написав про Україну та українців: "Само ім'я пригадує ролю, яку відігравав цей край в часах наступу азійських народів на Европу. Він був границею европейства, а українці були сторожами европейської цивілізації. Що вони могли встоятися проти тих наступів, завдячують це своїй хоробрости й землі..." (Вільне слово (Зальцведель). - 1917. - 14 липня).

Однак Європа не усвідомила тоді значення відродженої Української держави. Не прислухалася до застережень Голови Директорії та Головного Отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри про те, що стабільність на континенті можлива лише за умови постання й утвердження держави українського народу.

Не пройнялася вона долею нашого народу і в 1932–1933 роках, коли російські більшовики морили українську націю голодною смертю. Навпаки, багато політичних діячів, таких, як французький прем'єр Еріо, вихваляли той лад, який завела в Україні Москва. Що стосується американського уряду, то саме тоді - в пік голодомору! - він визнав більшовицьку Росію собі за рівну... А хіба краще повелися такі видатні діячі культури, як Анрі Барбюс, Ромен Ролан, Бернард Шоу - жоден з цих і їм подібних не тільки не засудив злочин проти великої європейської нації, а навпаки, підтримував заведення чужої нашому народові, а відповідно і Європі, системи влади.

А хіба сьогодні всі європейські демократи вже пройнялися цією трагедією українського народу? Парламенти яких країн, за прикладом угорського, визнали цей страшний злочин проти європейської нації геноцидом?

Хіба це не черговий програш Європи?

Божиею милостию, великий государю царю и великий княже Алексею Михайловичю, всеа Великия и Малые Русии самодержче и многих государств государю и облаадателю, твоему царскому величеству, мы Богдан Хмельницкий, гетман Войска Запорожского, и все Войско Запорожское и весь мир християнский росийский до лица земли челом бьем.

Обрадовався вельми с пожалова[нья] великого и милости неисчетные [твоего] царского величества, которую нам изволил твое царское величество показать, много челом бьем тебе государю нашему, твоему царскому величеству, и служить прямо и верно во всяких делех и повелениях царских твоему царскому величеству будем во веки. Только просим вельми, яко и в грамоте просили есмя, изволь нам твое царское величество в том всем пожалованье и милость свою царскую указати, о чем посланники наши от нас твоему царскому величеству будут челом бити.