П'єр ШЕВАЛЬЄ - Історія війни козаків проти Польщі

Вони відкидають безшлюбність священиків і не приймають нікого з нежонатих, вважаючи, що като- /48/лицькі римські священики анафемовані собором у Гангрі, {28} в четвертому каноні якого сказано: «Тому, хто ганить священика за те, що має другу закон- ну дружину, кажучи, що не личить з його рук приймати святих тайн, хай буде тому анафема». А в іншому місці сказано: «Кожний священик і диякон, який втрачає власну дружину, втрачає право на священство». Отже, на їхню думку, подружжя настільки істотне для духівництва, що священик, який овдовів, не може виконувати ніяких релігійних відправ. Ці священики походять звичайно з монастирів, звідки добирають найздібніших, таких, які найдовше служили в церкві.

Вони рішуче відкидають усі вселенські собори, які відбулися після сьомого, скликаного за папи Адріана, бо на ньому, як вони кажуть, було ухвалено, що все прийняте і вирішене під час попередніх вселенських соборів аж до того, про який іде мова, залишається непохитним і незмінним назавжди, і коли б хтось у майбутньому скликав інші вселенські собори або брав у них участь, той підлягає анафемі. Таким чином, усе, що з того часу діялося в церкві, вважається єретичним і порочним. Отці церкви, яких визнають послідовники грецької релігії, – це свяий Василій Великий, святий Григорій Назіанський і святий Іоан Златоуст. Вони вивчають також проповіді святого Григорія Великого і шанують та вважають святими всіх пап, які були до сьомого вселенського собору. {29}

У Греції та в Анатолії православні правлять свої богослужіння старогрецькою мовою, але московити та русини [69]правлять їх своєю мовою, додаючи, однак, кілька грецьких гімнів. Вони освячують хліб на розчині і вважають дивним, що римські священики /49/вживають прісний хліб і що католицька релігія наслідує в цьому євреїв, не перейнявши в них ні свята суботи, ні обряду обрізання. Крім цього, твердять вони, в євангелії виразно сказано, що Ісус Христос під час тайної вечері взяв хліб, а це зовсім не означає хліб без розчину, бо євреї їли опрісноки тільки на пасху, і до того ж навстоячки, а наш господь, навпаки, під час тайної вечері возлежав разом з дванадцятьма апостолами, з чого прибічники грецької релігії роблять висновок, що це була зовсім не пасха, а якась інша трапеза.

Вони так само, як і католики, моляться святим, пречистій діві та апостолам, свята яких урочисто відзначають. Але понад усе, принаймні руські, шанують /50/святого Миколая, єпіскопа мірлікійського, якого оточують особливим культом.

Їхнє хрещення, сповідь, вінчання, висвячення священиків та єлеєпомазання трохи відрізняються від наших. Різниця євхаристії [70]полягає в тому, що вони причащаються під обома видами і що в них дітей причащають з трьох років. Для хворих вони мають окрему проскурку, яку освячують під час страсного тижня.

Їхні пости частіші та суворіші від наших, оскільки сповідуючі грецьку релігію утримуються не лише від м’яса, але також від масла, молока, сиру, яєць та навіть від риби і живляться тільки капустою, буряками, грибами та іншими овочами. Серед них є такі побожні, /51/що споживають лише хліб та воду, за винятком все ж субот і неділь.

Усе це не означає, що московити не напиваються часто у піст, бо вірять, так само як і поляки, що пиття, яке б надмірно воно не було, посту не ламає. У них чотири пости на рік: перший відповідає нашому великому посту й триває сім тижнів, другий починається через вісім днів після трійці і кінчається на свято Петра і Павла, третій – з 1 серпня до успіння богородиці, останній же – перед різдвом, яке починається за п’ятнадцять днів до нашого. {30} Вони так само протягом року утримуються від скоромного щосереди та щоп’ятниці.

Зрештою, крім відмінності в способі причащатися /52/і вимоги, щоб священики та диякони були одру- женими, немає різниці, принаймні щодо основних релігійних принципів, поміж ними і греками, з якими їх в’яже спільність поглядів, а до того ще вісімдесят років тому всі руські визнавали константинопольського патріарха. Відтоді великому князеві Московії спало на думку іменувати та призначати московського архієпіскопа, [71]якого після цього призначення висвячують два чи три церковні сановники. Єпіскопи Чорної та [72]Південної Русі створили відтоді немовби окрему церкву. Нарешті, побачивши, що в їхній країні поширюються лютеранська та кальвіністська секти, і шукаючи способу, щоб зміцнитися, вони вирішили під час одного з соборів відновити зв’язок своєї церкви з католицькою. {31} З цією метою вони відрядили 1595 р. до Рима двох з-поміж себе, які від імені церкви Чорної Русі прочитали декларацію про свій символ віри перед папою та кардиналами у відповідності з догмами правовір’я та Трідентського собору {32} при єдиній лише умові, що буде збережено обряд грецької церкви, якого вони й дотримуються від часу унії з католицькою церквою на вселенському соборі у Флоренції; {33} проте згодом вони знову повернулися до схизми. /53/