Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Козацька старшина була зневажена усім оцім, а головне тим, що скасована була цілком їх старшинська служба, котра давала їм незмірно більші права, бо справді полковник у свойому полку мав дуже велику владу не тільки у військових, але й гражданських ділах: таку майже владу мав сотник у своїй сотні, а тепер їх зрівняли: першого з підполковником або з прем'єр-майором, а другого — з поручиком або й з підпоручиком. Не можна було стерпіти такої зневаги. І ось коли Щербінін видав указ, щоб зібралися у Харків всі старшини немов на розглядини, кого з них можно було б вибрати до регулярної служби, ніхто з їх не приїхав. Старшина була незадоволена реформою через те, що старі старшинські уряди давали їй владу у країні. Козаче населення теж неприязно відносилося до неї, бо від нього відбірали його колишні воль-ності та привілеї і наложили на нього новий подушний оклад, котрого воно раніше не платило і котрий його рівняв з поспільством.

Іще до реформи 1765 р. складена була у Слобожанщині на чолі з Є. Щербініним комісія, котра повинна була виявити внутрішнє становище Слободської України. Коли ж вона скінчила свою роботу на місці, улаштована була у 1764 р. у Петербурзі нова вища військова комісія під проводом Воєнної колегії. Тоді в Петербурзі пробував полковник Ізюмського Слободського полка Хв. Фом. Краснокутський. Він провідав, до чого веде нова реформа, і написав про неї листа і дві цидулки до старшини свого полка. У листі Краснокутський слізно прохав старшину присилати у Петербург прохання, щоб усе залишилося по старовині. У першій цидулі він призивав до Петербурга старшин і додавав, що боятися нічого. У другій він горював, що старшина й обивателі мовчать і нікого не присилають, коли в Петербурзі кажуть, що вони бажають реформи. «Нехай Бог виправить сльози бідного народа на нас, бо старшинствовать уміли, а у халепі й пригоді і перстом двигнути не хтять». Старшина Ізюмського полка нічого не зробила у сьому ділі. Але листи Краснокутського все ж таки розголосилися по Україні, і про се розголошення їх розпочалося навіть слідство. У Валковській сотні Харківського полка вони були розповсюджені підпрапорним Сухомлиним. Почалися збори грошей з обивателів, щоб відправити представника у Петербург. Але скінчилося діло тим, що Воєнна колегія присудила Краснокутського до суворої кари — вибити прилюдно батогами, потім змилувалася, і він тільки стратив чини й був засланий у Казань. Вийшов рішинець побити киями також і тих, хто розповсюджував його листи — Сухомлина, отамана Васильковського (хоч він сам на себе зробив донос у сій справі) і інших. Змагання не перекинулося на нарід, мабуть, через те, що йшло від старшин, котрим не довіряв нарід. Але все-таки до нової гусарської служби нарід відносився ворожо. Про набір у гусари зложена була отака пісня:

Усіх хлопців в гусари, забрали, Мене, молодого, охвіцером записали: Та дали ж мені коня вороного, Та послали мене попереду війська всього, Та звеліли мені серед полку стати, Та сказали мені у суремочки грати. Ой ви грайте, суремки, ви, суремочки, грайте, Мені, молодому, жалю не завдайте,

Молодого хлопця не задовольняє навіть те, що його зробили офіцером. Він грає у сурми, а його обгортає сум. Жалощі його про матір, жону та сестру нам зробляться зрозумілими, коли ми нагадаємо про те, що вище було сказано про тяжке життя в гусарських сімействах.

А завдайте тому та темному лугу, Темному лугу або коню вороному, Аніж мені, парню молодому. А не жаль мені та у дому нікого. Тільки жаль мені: матуся старая, Матуся старая, сестриця малая, Сестриця малая, а жона молодая.

Подібність і ріжниця у суспільних станах Гетьманщини і Слобожанщини. Тодішні стани — посполіти, цехові, козаки — ком-панейці й підпомошники, державські піддані. Одбутки підданих. Соціальні реформи центрального уряду за часи цариці Анни. Соціальна реформа цариці Катерини II.

Подібність і ріжниця у суспільних станах Гетьманщини і Слобожанщини. Соціальний устрій слободсько-українського суспільства нагадує нам Гетьманщину. І се не дивно, бо була загальна основа утворення суспільних станів у всього народу. А слобожане не звідки як з Гетьманщини принесли на нові місця основи свого національного життя — свої стародавні українські звичаї. У Слобожанщину, як ми бачили, приходили вже з початком розділення на стани. У Харків прийшла ватага козаків, але воєвода Офросимов про них казав, що се були «мужики деревенскіе»; очевисто, багато, їх справді належало до поспільства. У другі городи теж разом з козаками приходили «пашенные мужики», як їх обзивають по-свойому московські приказні люди. Бачимо ми серед переселенців і міщан. Не бачимо тільки шляхти — родового дворянства, але маємо козацьку старшину, їз котрої потім виробилося і шляхетство і котра з самого початку стала заселяти свої маєтності посполітими людьми. Ріжниця між Гетьманщиною і Слобожанщиною була в тім, що на землях Лівобережної України до повстання Богдана Хмельницького жило чимало шляхти і були вже шляхетські маєтності, а в дикому московському полі їх зовсім не було. Там, як ми знаємо, не було ні шляхти, ні московського боярства, і тільки московський уряд видав грамоти Бєлгородській церкві та деяким служилим людям на те, щоб займатися промислами у сих просторих, хоч і безлюдних місцях. Але й се право було скасоване, коли явилися сюди справжні поселенці-українці. Повстання Богдана Хмельницького козацькою шаблею скасувало соціальну неправду, яка царювала у Польщі і в її українських землях. На чолі повстання стали козаки, а їх підтримували й другі стани українського народа — міщане, посполіти. Головна мета повстання й була в тім, щоб знести привілеї станів, щоб не було тієї безодні, котра отді-ляла тоді шляхту од посполітих, панів од кріпаків. І ось тоді всім захотілося попасти у козаки, бо козак був вільний чоловік, доволі заможний і забезпечений землею. Таким побитом до козаків наближалися і міщане, й поспільство, бо усі ті три стани займалися й хліборобством і промислами, а міщане теж несли військову службу по містах. Ріжниця була між ними не в юридичних правах, а головне у кріпацтві, котре викувала шляхта і котре було скасоване разом з другими привілеями і разом навіть із самим шляхетським станом Богданом Хмельницьким Па дикому ЙОЛІ слобожане могли спочатку виконати свій соціальний ідеал, себто скасувати привілеї станів. І вони справді тоді немов злилися у козаччині всі — до неї прилучилося і міщанство, і поспільство.