Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Харківський місцевий літописець, під 1747 р. заніс у свій літопис таку хвалу цариці Лизаветі: «Превъчно признательными имъют пребыть Черкассы слобожане щедрымъ милостямъ государыни царицы, понеже отъ ея всъ ихъ благая имъ нисполася и за ними состоитъ».

Не діждалися представники одповіді і в коротке царювання Петра III, а дала їм свою відповідь його наступниця і жінка — цариця Катерина, та таку, що було б краще козацьким старшинам і не турбувати цариці. Про сю ласку Катерини, дивлячись на пам'ятник Петру первому, збудований Катериною другою, наш Т. Шевченко сказав: «Таке диво поставила, се той Первий, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову сиротину». І справді, вона доконала і Гетьманщину, і Слобідчину. Вступивши на престол, Катерина II зараз же звернула увагу на Слободські полки і в кінці 1762 р. назначила слідство над слободською старшиною по доносу сотника Острогозького полка Прок. Каневецького. Се слідство було доручено лейб-гвардії секунд-майору Є. Щербініну, котрого сент відправив для сього в Острогозьк, бо Каневецький обвинувачував командирів Слободських полків — кн. Кантемира, полк. Тевяшова і старшину Острогозького полка в розоренню і знищенню козаків і обивателів. Кн. Кантемиру одведена була- Тевяшовим казенна земля за те, що він держав руку Тевяшова, а сам Тевяшов, як писав Каневецький, узяв з собою у Петербург на хабарі 2400 карб, грошей, за котрі треба було купити коней для козаків; секретар Воєнної колегії був його приятель. Щербінін получив великі уповноваження і поїхав у Острогозьк. А щоб зібрати відомості про становище Слободських полків взагалі і дати відповідь на прохання старшини, Катерина визначила осібну комісію на чолі з тим же Щербініним (у 1763 році). У наказу йому було написано, що він же 1) зібрав відомості про те, від чого і від кого козаки мають тяжярі, і яке було у полках безлюддя, 2) як сі тяжярі знищити. Треба було вислати у Петербург слободських старшин у комісію Щербініна. але усі старшини Харківського полка їхати відмовлялися і так, мабуть, було й по інших полках. Коли прийшлося боронити права, усі занедужали, бо добре знали, що цариця Катерина вже вірішила судьбу України. У Петербурзі сенатори Шаховський, Панин та Олсуфьев, розгледівши матеріяли Щербініна (16 грудня 1674 р.), признали, що щорічні складки підпомошників та свойственників не були рівними й сталими, бо зараз після розкладки число їх зменшувалося, і остатнім приходилося нести великі тяжярі, не звісно було, на який час треба вистачати козакам коней та зброю; теж саме треба сказати й про одежу — були й такі, що страчували та розтринькували її дуже швидко, бо коли козак у поході прогайнує, бувало, гроші й запаси, то його вертали додому, де підпомош-ники знову мусили його узброїти і укомплектувати усім потрібним до походу; підпомошники дуже втрачалися, бо коні, котрі вони купували для козаків, швидко в поході гинули, іноді від недогляду хазяїнів. 28 липня 1765 р. цариця видала маніфест про Слободські полки, де було сказано про безладдя і про непотрібність козацької служби, яка замінялася упорядкованою і для держави корисною регулярною армійською службою. Таким побитом явиться порядок та щастя та достаток замість колишньої непорушної загайності, а слобожане зможуть діставати чини та платню однаково з усіма російськими підданими. За се добро старшина й нарід будуть 'вдячні й цариці і державі. Для отих реформ у Петербурзі зложена була особлива військова комісія — при Воєнній колегії, а на Україну вислано «Експедицію учрежденія Слободських полков», на чолі котрої поставлено знов-таки Є. Щербініна. Слободські козацькі полки були скасовані, і на їх місце велено було скласти 5 гусарських полків. Козачі підсусідки та підпомошники перейменовані у військових обивателів (1765 р.). У гусарські полки почалися вербунки з військових обивателів та охотників з панських підданих і старшинських дітей. На провіянт та фураж видані були гроші з казни. І старшина, й нарід відносилися до сієї реформи дуже вороже: нарід дивився на нових гусар, котрих треба було йому вистачати, як на чужих, з ненавистю. Про се свідчив сам Щербінін, коли писав, що нових гусар кривдили не тільки місцьові урядники, але навіть власні їх батьки і брати, котрі не дозволяли їх жінкам та дітям мати участь у володінню загальними землями, лісами і усякими угодами, а деякі виганяли їх із своїх хат, не даючи їм ніякого прожитку. Щербінін видав приказ, щоб у подвір'я гусар постою не становили, жінок з семейств не проганяли, тих, у кого залишилися діти, відбутками не нищили. Ті, котрих повибирали у гусари, стали тікати зі служби, їх ловили, немилосердно били батогами і знову повертали у полки. А коли й се не помагало, велено було замість утікачів брати їх родичів, а як не було й родичів, брати сімейних та заможних людей з їх сел і держати на службі, доки не вернуться утікачі. Провінціяльні канцелярії, щоб збутися, одкараска-тися від усяких домагань гусар, завели довге листування. Козацькі старшини могли або получити абшит, або поступити у гусарські полки й перемінити свої чини на армійські; полковники, котрі мали участь в баталіях, получали чин підполковника, а в гражданських чинах надворного совітника: обозні — прем'єр-майора. судді — секунд-майора; осавули, ротмістри, хорунжі і сотники — поручика, а коли вони у баталіях не бували, то усі чином нижче; старші полкові писарі — в губернські протоколісти, молодші — в регістратори, підпрапорні на сотницькому урядові — у вахмістри, а остатні — у унтер-офіцери і капрали. Виходило, що козацькі чини понижені були на 1 або навіть на 2 чина у порівнянню з армійськими.