Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Оповідання дум про українських невільників та невільниць підтримуються справжніми оповіданнями з тодішнього народнього життя у Слобожанщині. Багацько невільниць-українок так саме, як Маруся Богуславка у думі, потурчилися, потатарилися та побусурменилися — поробилися жінками, звісно невінчаними, татар. З хрещеними татарами та калмиками брали шлюб українки охоче, але і тут іноді приходилося замислитися. Ось, наприклад, що оповідала острогозька українка Єфимія: вона проживала у Острогозькому на подвір'ї М. Куколя і під'їхав верхи до двору на коні в саадаці з шаблюкою чоловік її, Клим Васильєв, а з ним двоє «черкас». І ті «черкаси» стукнули у віконце до неї, визвали на двір і прохали її пити пиво; подали їй добру звістку, що у Острогозьк приїхав її чоловік. Вона вийшла до його з сіней на поріг. Він узяв її за руку і став прохати її їхати з ним у степ, щоб вона сама побачила, як вони у степу жиють. А вона одмовила на се, що помре у Острогозьку, а з ним у степ не поїде. Він її умовляв години зо три і прохав, щоб вона хоч оддала йому малого сина, але вона і у цьому одмовилася. Потім він хтів зарубати її шаблюкою, скочив на коня і сказав, що поїде до її батька. У степу тоді стояло 2000 калмиків і 100 озовців-татар. У сьому простому правдивому оповіданню перед нашими очима встає яскрава картина з життя погряничників і відносин між ними. Калмик Клим Васильєв, очевисто, православний — про се свідчить його ім'я і прізвище по батькові — приходить у ночі крадькома до своєї жінки і хоче зманити її з собою у степ. Мабуть, було так, що його, прирожденого степняка-кочов-ника, поманув до себе степ — і він кинув жінку і сина у Острогозьку, де приняв раніш православну віру і одружився з Єфимією, пішов до своїх — у Калмицьку орду. Але Калмицька орда, і він з нею, підійшла до Острогозька, і у нього зародилася душевна потреба побачити кохану жінку і свою рідну дитину і упрохати її од'їхати з ним у калмицький степ. І ось він вибрався з Орди з якимись двома українцями, котрі були у калмицький ватазі, і вночі приїхав у Острогозьк. Він добре знав місто, і його пропустили вартові. Ласкою та похвалками, та пострахом він умовляв любку жінку їхати з ним у степ або віддати йому принаймні дитину. Але не зміг заманути у степ улесливими словами про красу та розкіш вільного степового життя свою жінку, котра того не розуміла. В розвідці Л. Вейнберга надруковано декілька документів про хрестини калмиків та татар у Донській країні. Були і в Україні татарські полонянки, котрі іноді приймали тут православіє. У хвамільний літопис Квіток під 1738 р. занесена така звістка: «Червня 24 Володимира Карасубазарського бранця хрестили на Основі; її хрещеними батьками були Ковалевський та Челем-бей (теж, мабуть, з вихрещених татар), хрещеною маткою жінка сотника Голуховичка». Слобожане узяли на себе дуже важкий обов'язок — оборони і заселення країни. їм треба було обороняти від татар кожен крок зайнятої їми землі. Вони мусили самі содержувати себе, займаючися землеробством, промислами і усяким рукомеслом. І вони держали у себе багацько голів худоби, заводили хутори, пасіки, винниці. Але увесь оцей достаток не був сталий, міцний. Сьогодні заможний — а завтра убогий, сьгодні — багацтво, на завтра — злидні. І таке лихо коїлося не тільки з поодинокими поселенцями, а з цілими оселями, не тільки з козаками, а і з посполітими і навіть духовенством, не тільки з чоловіками, але і з жінками, дівчатами й дітками малими. Появлявся раптом ворог, палив та плюндрував слободу, забірав худобу і таким робом великолюдне село оберталося у селище, бо його кидали селяне, боючися, що знов прийдуть татари і сплюндрують усе до щенту. Увод народу у неволю робив дуже велику шкоду населенню: семейство бідніло, стративши батька, матір, сина і малих діток — надію його будучини. На викуп треба було страчувати дуже великі гроші. Поправити хазяйство було дуже нелегко.

Кріпості у великих городах, містечках та селах.Подивимося тепер, як була улаштована оборона Слободської України козаками і які військові обов'язки мали козаки. Теперішньому мешканцеві Харківщини трудно уявити собі, яка сила усяких кріпостей була у XVII–XVIII ст. в Слободській Україні. Звісно, се не були справжні кріпості, але все ж таки будування їх коштувало дуже дорого і майже ще дорожче було як слід підтримувати їх. Окрім деяких кріпостей, котрі будували українці з великоросійськими служилими людьми, окрім тих, де сією будівлею орудували воєводи, як, наприклад, у Харкові, у Сумах, звичайно слобожане будували ті кріпості самі, без чужої допомоги. Усі міста, як полкові, так і сотенні, були кріпостями, звісно, неоднаковими: одні, перш усього полкові, були майже так ошанцьовані, як і Бєлгородська або Воронезька. Харків, наприклад, мав кріпость на свойому старинному городищу, де тепер собор і «університетська горка»; стіна його навкруги мала 475 сажнів і складалася з дубових обапол — паль з обламами, котками та Тарасами. За стіною викопаний був рів у 2 сажні ширини і глибини. По стінах було 10 дерев'яних башт, критих гонтом, в Тайницькій башті був тайник, себто тайний ход до води на 16 сажнів довжини. Башти були з обламами та котками; усіх гармат було 12; було 3 калавурні. Воєвода Сухотин прибудував до старої кріпості нову на случай облоги. У 1668 р. у Харківській кріпості усе дерево уже спорохніло, потрухло, у тайнику води не було; її підправили, але швидко знов треба було її підлажувати. У 1709 р. у Шведську баталію Петро Великий, прибувши до Харкова, звелів уширити та зміцнити Харківську кріпость, обвести її високим валом, ровами, 5 бастіонами і форштатом, але у 1767 р. усе дерево кріпості знову потрухло. Охтирська кріпость мала стіну навкруги в 1618 сажнів; башт було 14, гармат 9. Після пожару була збудована в Охтирці нова кріпость, трохи менша. Кріпость у Сумах була ще далеко більша — стіна навкруги мала 3426 сажнів; в ній було 27 башт і 12 гармат; біля посада йшов рів на 3500 сажнів. І у Сумській кріпості дерево потрухло, стіна обвалилася, облами, кроваті та котки обвалилися, дерево у тайнику теж спорухнявіло; збудовано було нову, меншу кріпость і дві нових земляних кріпості. Усякого військового запасу було дуже багато, гармат 13. Острогозька кріпость мала стіну навкруги в 407 сажнів з 9 баштами; біля стіни йшов рів з частоколом і вертлюгами; гармат було 14; у 70-х роках кріпость зробилася ще міцніша; гармат було вже 19; біля посада викопали рів та вал на 920 сажнів з 32 баштами; біля міста теж були великі кріпості; у місті було багато і козаків, і великоросійських служилих людей. П'яте полкове місто — Ізюм — мав дві кріпості — велику й малу; обидві будував відомий Харківський полковник Гр. Донець. Ізюмська кріпость існувала доволі довго: ми бачимо її на плані 1769 р.; се був рентраншамент, де містилися громадські і приватні будинки; там був на західньому боці невеличкий редут, який прозивався Кременцем. Р. Донець обходила місто з трьох боків — з північного, південного, східнього; біля форштадта в неї впала р. Ізюмець. Академік Гюльденштедт описує нам Ізюмську кріпость у 1774 р. яко ретран-шамент на 1у версти навкруги, котрий лежав у підгір'ю при р. Донцеві;