Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Він прийшов у Бєлгород з своїм старим титулом полковника, з сим титулом його й поселено було у Острогозьку, а потім вже легко було зробитися йому й полковником Острогозького козачого полка, бо сей полк він привів з собою. Острогозький полк містив у собі 7 сотень, котрі названі або від призвищ своїх сотників, або від тих місць, з котрих поприходили сотняне: Остапова, Дубовика, Іванова, Батуринська, Конотопська, Кара-бутинська, Бутурлинська. І полк, і сотня мали не одне військове значіння.

а окрім того й земельне, себто Острогозький, наприклад, полк визначав з себе цілу земельну округу, в котру увійшло декілька міст, слобід, сіл, деревень і хуторів. Українці Острогозького полка поселилися, як ми бачили, і у Коротояку, і на Уриві, і на Усерді, і в Сидовищах, і інших місцях Острогощини. Мабуть, Зіньківський був і першим полковником першого Слободського Острогозького полка. Московський уряд числив його остро-гозьким полковником у 1667 р. Але Острогозький полк, здається, був й раніше, бо була царська грамота у Острогозький полк ще у 1659 р., але не на ймення Зіньківського, а черкас. Харківський Слободський полк склався не так, як Острогозький, не відразу. У харківських переселенців був попереду осадчий Каркач (мабуть, першої малої ватаги переселенців), потім ми бачимо у харківських козаків отамана Івана Криво-шлика. Отаман мав немов полковничу владу, бо він стояв на чолі 6-ти сотен, котрі складали з себе цілком полк, сотні поділялися на десятки. Сотні мали 100 козаків, десятки — 10, окрім шостої сотні, де усього було 87 чоловік, але від того, що ся послідня сотня ще була не докомплектована. Разом з сим військовим значінням сотні ми бачимо й земельне — і Харківський полк був теж земельною округою, котра поділялася на сотенні округи — військові й земельні повіти. Так було і в інших Слободських полках, коли вони склалися. А складалися остатні чотири полка, окрім першого, Острогозького, теж не відразу, а поволі, помаленьку.

Отаман Харківських козаків був ще і у 1659 р. Т. Лавринов. А в розпису Пестрикова 1660 р. ми читаємо: у Харкові черкас з полковником і з начальством 1357 чол. Значить, у початку 1660 р. у Харкові вже був полковник, але хто був тоді харківським полковником, не знаємо. Знаємо тільки, що у 1665 р., як побачимо далі, полковником у Харкові був вже Іван Сірко, кошовий Війська Запорізького. Пробував Сірко у Харкові у 1664–1665 і 1667 р., але семейство його проживало біля Мерехви у слободі Артемовці, котру він сам оселив, і там було його сімейне гніздо, там його більш усього знали й цінували. В указі 1675 р. воєводам Рєпніну з товаришами Іван Сірко називається харківським полковником й додано до сього, що він з козаками під Балаклейною слободою розбив татар і одбив од їх полон: за се він був нагороджений царським жалуваннєм. Його визивали для сього з Харкова у Бєлгород — і він туди їздив. Харківські козаки подали у 1667 р. цареві прохання, де називають себе черкасами Харківського черкаського полку Ів. Дм. Сірка. У розпису козаків Бєлгородського полка 1667 р. перелічені усі слободські полковники — у Харкові — Іван Сірко. 25 лютого 1668 р. кн. Барятинський наказував харківському полковнику Сірку прибути з своїм полком з козаками до Охтирки. А 17 березоля кн. Барятинський оповіщав царя, що харківський полковник Івашко Сірко зрадив»7, Харків же не зрадив цареві й вибрав іншого полковника — Хв. Репку. Перша згадка про Репку яко харківського полковника, належить до 28 червня 1668 р. 26 лютого Сірко ще був полковником у Харкові. 17 березоля була послана звістка про його повстання, а розпочав він повстання 4–6 березоля, коли вийшов з Мерехви. Повстання захопило південну частину Харківського полка, а Харків взагалі не хтів приймати у йому участі. Харківці скинули з полковництва Сірка й вибрали на його місце Репку, котрий виступив проти Сірка у південну частину полка, бо вона з'єдналася з Сірком і його підтримувала. Умовлявся про повстання Сірко з Брюховецьким листом, котрий він написав з Мерехви 25 лютого 1668 р. Там він прохав у Брюховецького прислати йому як мога скорше 3000 козаків Полтавського полка під Мерехву. щоб піти з ними проти Харкова і не дати спромоги зайняти його московським людям і щоб його не встигла зла доля рибинського полковника та інших. До сього Сірко додає ще цікаве прохання, щоб «не було по слободах непотребно!' шарпанини од жадного війська і бисьмо люду не тревожили». Сірко мав владу у тих слободах, котрі з'єдналися з ним у повстанні проти Москви, і сі слободи належали до округи, з котрої склався Харківський полк, — Зміїв. Цареборисів. Маяцьк, Валки і Мурахва, хоча були у Зміївському, а не Харківському повіті. Харківці ходили на Зміїв і забрали там гармати, спалили й сплюндрували місто. Сірко підступав до Харкова, позабірав у неволю декілька мешканців його, але харківці почали стріляти з кріпосних гармат — і Сірко мусив повернути од Харкова, Тоді почалося повстання в слободі Печенігах: харківський полковник Репка, котрий був вибраний перед тим у Харкові, виступив проти повстанців до Чугуєва і Печеніг і розбив їх. Дорошенко вислав проти Репки татар, а потім почалося повстання і у самому Харкові: раптом, несподівано, повстанці уночі напали на будинок Репки, убили його й сотника Хведорова. Повстанців у Харкові було, одначе, небагато — чоловіків з 20: Івашка Кривошлик (себто колишній отаман харківських козаків) та Степка та Тарас: Харківського полковника Хв. Репку, оповідає тогочасний документ, убито до смерті, а сотника К. Хведорова поколил. и рогатиною. Харківці зачинилися у кріпості і сиділи у облозі. З універсала харківського полковника Гр. Донця 1673 р, ми дізнаємося, що полковник Хв. Репка звелів розстріляти у Харкові Жигалку Мельника за те, що той укупі з товаршпом своїм поубивав бєлгородських дітей боярських, котрі йшли 3 служби своєї з Валок. З сього видко, що у Харкові був теж рух проти воєвод та приказних, а Репка був супротивником сього рух і стояв за Москву і проти Сірка Сірко, як ми бачили, натякав на лу долю рибннського полковника, але ми знаємо, що Іван Зіньківський. котрий був у 1667 р. полковником у Рибннську (Острогозьку), не з'єднався ні з Брюховецьким. ні з Сірком, а у 1670 р. навіть получив за се похвальну царську грамот).