279. Прокопович Ф. (1681–1736) — український церковний і громадський діяч.
280. Див. прим. 268.
281. Див.: Кудринский Ф Философ без системы (Опыт характеристики Григория Савича Сковороды) //Киев, старина. 1898. № 1–3.
282. Див.: Зеленогорский Ф. А. Философия Г. С. Сковороды, украинского философа XVIII столетия. Х»1894.
283. Лебедев А. С. (1833–1910) — професор Харківського університету, автор досліджень з історії Слобідської України. Йдеться про: Лебедев А. С. Г. С. Сковорода как богослов //Сб. Харьк. ист. — филол. о-ва. 1896. Т. 8.
284. Див.: Краснюк М. Религиозно-философское воззрение Сковороды //Вера и разум. 1901. № 16, 18, 21, 22.
285. Див.: Ефименко А. Я. Южная Русь. Спб., 1905. Т. 2. С. 236–254; С. 255–275.
286. Пан-Іванівка — нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну Харк. обл.
287. В цей час Д. І. Багалій ще не втратив віри в творчі можливості Центральної ради.
288. Дата заснування Харкова залишається спірною. Див. прим. 63.
289. Див.: Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. X., 1905. Т. 1.
290. Див. прим. 166.
291. …соціалізація та муніципалізація… — іронічний натяк на проекти аграрних перетворень, що обговорювалися в російському суспільстві в 1917 р.
292. …оттак з'явився у Харкові командуючий клас… — Д. І. Багалій суперечить собі. В 5 і 8 розділах змальована більш об'єктивна картина цього процесу.
293. Див.: Рейнгардт Ф. О. Харьков 20-тых и 30-тых годов //Харьк. сб. 1887. Вып. 1.
294. Див.: Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). X., 1893–1898. Т. 1 (1802–1815).
295. Саме наприкінці 1917 р., коли Вчена рада Харківського університету гостро дебатувала питання про ставлення до Центральної ради і в зв'язку з цим до української державності, Д. І. Багалій разом з своїм однодумцем і колегою проф. М. Ф. Сумцовим відкрито висловились в підтримку Центральної ради. Тоді ж Д. І. Багалій почав викладання українською мовою. Більшість викладачів університету сприйняли поведінку Д. І. Багалія і М. Ф. Сумцова більш ніж прохолодно.
296. Цебріков — харків'янин, служив чиновником у Петербурзі, автор ненадрукованих спогадів про Харків першої половини XIX ст.
297. Комлишинський В. С. — професор фізики Харківського університету, в 1836/37 р. — ректор.
298. Білецький-Носенко П. П. (1774–1856) — український педагог, перекладач, письменник.
299. Див.: Неслуховський Ф Из моих воспоминаний //Ист. вести. 1890. Апрель.
300. Погодін М. П. (1800–1875) — відомий історик, професор Московського університету.
301. Боровиковський Л. /. (1806–1889) — український поет-романтик. Уклав словник української мови. Відомий як фольклорист і етнограф.
302. Маслович В. Г. (1793–1841) — український письменник, журналіст, видавець сатиричного журналу «Харьковский Демокрит» (1816 р.).
303. Манжура І. І. (1851–1893) — фольклорист, етнограф, уродженець Харкова.
304. Шпигоцький О. Г. (? -?) — український поет-романтик першої половини XIX ст.
305. Див.: Де-Пуле М. Харьковский университет и Д. И. Каченовский: Культурный очерк н воспоминания нз 40-х годов //Вестн. Европы. 1874. Кн. 1.
306. Магістерську дисертацію М. I. Костомарова «О причинах и характере унии в Западной России» було знищено в 1842 р. за розпорядженням міністра народної освіти.
307. Єфименко П. С. (1835–1908) — український громадський діяч, член Харківсько-Київського таємного товариства. Автор праць з історії, статистики, етнографії України.
308. Див. прим. 213.
309. Див.: Лавровский П. А. О малорусском наречии //Жури, мнн-ва нар. просвещения. 1859. № 6.
310. Теличенко І. В. — дослідник історії Лівобережної України кінця XVII–XVIII ст.
311. Плохинський М. М. (1864–1906) — український історик-архівіст, автор праць з історії Лівобережжя і Слобожанщини. З 1888 р. жив і працював у Харкові.
312. Міллер Д. П. (1862–1913) — український історик і громадський діяч.
313. Краснов А. М. (1862–1914) — професор загальної і фізичної географії Харківського університету, ботанік, дослідник історії степів Слобідської України
314. Радонова О. П. — харківська культурна діячка, автор праць з історії України.
315. Пальников Д. П. (1821–1893) — український громадський і культурний діяч, член Кирило-Мефодіївського товариства. Полтавської української громади, один із фундаторів Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові; з 1876 р. мешкав у Харкові.
316. Драгоміров М. І. (1830–1905) — російський військовий діяч, теоретик, педагог; з 1889 р. — командуючий Київським військовим округом; з 1898 р. — Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор.
317. Українську студентську громаду було організовано в Харкові в 1897 р. з ініціативи Д В. Антоновича. В ній брали участь студенти Харківського університету В 1907 р. було засновано Українську громаду в Харківському університеті.
Читать дальше