Дмитро Багалiй: Історія Слобідської України

246. Требник — книга з молитвами для треб. Треба — богослужебний обряд, який здійснюється на прохання самих віруючих.

247. Тріода — прав, тріодь — зібрання триспівних канонів. Тріодь посна містить служби від тижня митаря до світлої Пасхи.

248. Трифолой — прав, трефолой (грец. анфологіон) — книга, в якій зібрані служби свят — господських, богородичних і святих.

249. Апостол — книга діяній і послань учнів Христа — апостолів.

250. Мінеї — Четьї-Мінеї — твори російської церковно-історичної повчальної літератури, в яких за місяцями і днями йшли оповідання з життя святих православної церкви.

251. Октонх — прав, октоїх — книга церковних співів на 8 голосів.

252. Щестоднев — твори релігійно-богословського змісту, створені з метою підтвердження християнського вчення про творення світу за 6 днів. Як правило, складалися з 6 окремих трактатів і містили відомості з природознавства і історії.

253 Псалтир следованная — Псалтир — одна з книг Старого завіту Следованная — тобто та, яка знаходиться після інших книг Священного писання.

254. Євангеліє голкове — текст Євангелія, яким користуються миряни.

255. Скуфья — ясно-червоно-синя оксамитова шапочка, відзнака білого духовенства.

256. Єпітрахіль — частина одягу священника при богослужінні. Мала вигляд широкого і довгого шматка тканини, що обгортувалася навколо шиї, а кінці вільно спадали.

257 Воздуха — три покриття для блюда і чаші з святими дарами,

258. Срачйця — нижнє покриття для церковного престолу.

259. Часослов — книга з церковними часами.

260. Храмові свята — щорічні релігійні свята на честь освячення місцевих храмів.

261. Лив. прим. 232

262. Нотний ірмолай (прав. Ірмологій) — богослужебна книга, що містила тексти молитвених співів, які виконувалися під час богослужіння.

263. Митецький П. Г. (1837–1911) — видатний український філолог, фольклорист.

264. Данилевський Г. П. (1829–1890) — російський і український письменник, автор популярних історичних романів — «Княжна Тараканова», «Спалена Москва», оповідань, повістей з історії України.

265. Див. прим. 101.

266. Очевидно, Д. І. Багалій має на увазі спогади професора Харківського ун-ту І. Ф. Тимков-ського (див.: Москвитянин. 1852. Кн. 20; Рус. архив. 1874. Т. 1).

267. Лазаревський О. М. (1834–1902) — український історик, член Історичного товариства Нестора-літописця, один із засновників журн. «Киевская старина».

268. Луб'яновський Ф. П. (1777–1869) — сенатор, пензенський і подольський цивільний губернатор, родом з с. Млин Зіньківського повіту Полтав. губ. Автор книги «Воспоминания, 1767–1834» (М., 1872).

269. Посошков І. Т. (1652–1726) — російський економіст, публіцист.

270. Філанджієрі Г. (1752–1788) — італійський публіцист, правник, економіст.

271. Климовський С. (?-1730) — козак Харківського полка, автор двох віршованих трактатів, віршів, популярної пісні «їхав козак за Дунай».

272. Вишенський І. (сер. XVI-20-ті роки XVII ст.) — видатний український письменник-полеміст, виступав проти польсько-католицької реакції, уніатства.

273. Галятовський І. (?-1688) — письменник, громадсько-політичний і церковний діяч, ректор Києво-Могилянської колегії.

274. Радивиловський А. (?-1688) — літературний і церковний діяч, намісник Києво-Печерської лаври з 1671 р.

275. Ковалинський М. І. — поміщик Харківської губернії, учень Г. С. Сковороди, автор біографії філософа, написаної в 1794 р. (див.: Сковорода Г. С. Собр. соч. Спб., 1912. Т. 1).

276. Радянські дослідники вважають, що Г. С. Сковорода писав староукраїнською книжною літературною мовою останнього періоду її функціонування.

277. Кониський Г. (1717–1795) — ректор Київської академії, білоруський архієпископ.

278. Див.: Иванов П В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии. X., 1907.

Г. С. Сковорода

Д. І. Багалію належить честь першого академічного видання зібрання творів видатного філософа (див.: Сочинения Григория Савича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. X., 1894), яке ввело оригінальні ідеї Г. С. Сковороди в обіг культурного і наукового життя тогочасної Росії. Учений присвятив видатному українському філософу низку ґрунтовних статей і розділів у монографіях ще в дожовтневий період. Свою пізнішу роботу — монографію «Український мандрований філософ Григорій Савич Сковорода» (1926 р.) — дослідник називав кращою з своїх наукових праць (з незрозумілих причин вона потрапила після смерті Д. І. Багалія у так званий спецфонд).

Оцінка внеску Д. І. Багалія в дослідження доробку Г. С. Сковороди в радянській науці залежала від тієї інтерпретації, яку вчені давали самому філософу і яка часто грішила «осучасненням»: перебільшенням опозиційності, матеріалізму, соціальної загостреності поглядів тощо. Єдиною спеціальною науковою розвідкою на згадану тему залишається стаття Н В. Кома-ренко «Д. І. Багалій — дослідник життя й творчості Г. С. Сковороди» (В кн.: Григорій Сковорода: 250: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження. К-, 1975. С. 168–175).