Юрій Тис - Бої Хмельницького

Мурза зажадав, щоб з табору вийшов сам Потоцький, мовляв, він має йому сказати щось важливе для його батька. Потоцький виїхав із 20-кінною охороною, але скоро побачив, що його оточують татари і завернув назад до табору. Хмельницький сказав послам, що випустить польський табір і погодиться щоб усі поляки вільно вернулися до коронного гетьмана під умовою, що негайно видадуть йому всі гармати з бойовими припасами. Поляки, не маючи іншого виходу, погодилися на таку умову. Зажадали тільки, що ґарантією умови мають бути взаємні закладники: з польської сторони полковники Бжухальський і Чарнецький, а з української — Кривоніс і Криса. Одночасно ж домовилися, що польський табір вирушить під охороною козаків, щоб «не набігти по дорозі лиха».

14-го травня Кривоніс і Криса прибули до поляків. Як описує сучасник, [7] [7] Chrzszcz J. Е.: Pierwszy okres buntu Chmielnickiego w wietle uczstnika otowodskiej wyprawy. обидва сотники приїхали на добірних конях і самі були зодягнені в барвисті дорогі шати та в бойові панцирі. Козаки негайно перебрали гармати й від'їхали. Почалися приязні розмови з закладниками, а згодом і бенкет з нагоди замирення. Бойові дії закінчено. До польського табору стали прибувати козаки Хмельницького, ніби в гості. Поляки не жаліли ні вин ні горілки, щоб тільки заспокоїти повстанців. Але по якомусь часі виявилося, що закладники зникли, а згодом почали розходитися й «гості».

Тоді Потоцький вирішив відступити без уваги на те, що трапиться. Але козаки, помітивши рух і поготівля в польському таборі, не дозволили полякам рушити з місця. На другий день не було ніяких бойових дій і козаки не появлялися в степу. Цим скористалися поляки, щоб вирушити в похід: склали невеличкий табір із 40 возів та ввечері при світлі смолоскипів вирушили в напрямі Княжих Байраків. Невеличкий, загублений серед безмежних степів таборик просувався безшумно на північ. Кожний там знав, що добра не ждати, і тільки прислухався до вісток про ворога. Так короткими словами описує один з-поміж поляків-сучасників ті настрої, що панували тоді в польському таборі.

Угорські гусари кінця 16-го ст.

Незабаром поляків обскочили татари, але вступати в бій не наважувалися. А раннім ранком, коли польський табір прибув до Княжих Байраків, там уже були козаки. На очах у поляків козаки підвели гармати й розпочали бій, що закінчився повною поразкою поляків. З табору мало хто вийшов. Багато згинуло, решта ж попала в полон до козаків або татар. В полон попали — поранений Потоцький, Шемберґ і Сапєга.

Хмельницький перевів реорганізацію своїх сил, що зросли приблизно до трьох тисяч козаків; головну увагу присвятив артилерії: зараз після бою дістав з Січі гармати і з ними вирушив проти головних польських сил.

Завваження.Ця перша збройна розправа молодих сил Хмельницького визначається не так бойовою тактикою, як заскоченням поляків і зручною дипломатією Хмельницького. Вождь козацьких сил зв'язував поляків на протязі двох тижнів зачіпними акціями, не даючи їм змоги ні рушитися з місця, ні подати вісток до головних сил. Це завдання — відтяти молодого Потоцького від його батька — перейняли на себе в першій мірі татари, що обсадили польський табір довкруги і не пропустили ніодного післанця. Самі поляки не були ніяк зорієнтовані про сили Хмельницького. Поляки були певні, що з українського боку проти них стоять тисячі луговиків та запоріжців. Ця думка знаходила підтвердження в повній мовчанці недалекого Кодаку.

Вирішення для Хмельницького могло прийти тільки в разі переходу на його сторону «водного» відділу реєстровиків. З хвилиною, коли це сталося, Хмельницький міг уже бути певним перемоги. Тепер він уже не зволікає і використовує час. Зніяковіння і переляк у поляків він ще посилює твердим запитом: «Хочете миру чи ні?» А час відіграв саме тепер велику ролю: паніку, яка огорне поляків після Жовтих Вод, слід скріпити негайним наступом на головні сили Потоцького, який так бездумно злегковажив собі Хмельницького. Кожний зайво втрачений день був корисним для поляків, що могли б опанувати в себе паніку та підтягнути ще більші сили.

Хмельницький виявився неабияким психологом, коли зумів так зручно використати недосвідченість молодого Потоцького і його слабодухів-старшин. Логіка тодішньої війни казала, що замиритися повстанцям в тому часі, коли ворог морально й матеріяльно розбитий, — означало б нечувану легкодушність. Тимбільше, що 17-е сторіччя не відзначалося моральними засадами лицарськости. Головно поляки ніколи не дотримували умов капітуляції повстанців: як правило віддавали на муки й смерть повстанських провідників і старшин. При тому ніраз не оглядалися на свої обіцянки й на умови замирення. Томуто й говорили козаки до старшин, коли були змушені піддаватися: «Хай твоя голова, отамане, за наші стане!» — знаючи наперед, яка доля їм суджена.