Юрій Тис - Бої Хмельницького

Грушевського, — ніби під Берестечком українське військо зазнало поразки та що, мовляв, Берестечко було для України катастрофою. Навпаки, автор уважає, що до бою в повному розумінні під Берестечком не прийшло, що справа обмежилася артилерійською підготовою до бою. Мета, яку ставив Хмельницький — не допустити польських військ на Україну, — була досягнута з найменшими жертвами: все військо, за підрахунком автора, втратило 5 % у людях і 18 гармат — з загального числа 130. Окремо ставить він питання про трагічну загибіль селян («черні»), що стали жертвою паніки після відходу козаків. Не можна вважати Берестечка перемогою поляків вже тому, що вони не тільки не здобули нічого, але й не наважилися переслідувати козаків. Відповідно до своєї порівняльної методи автор порівнює значення бою під Берестечком з боєм під Люценом, коли Валленштайн стримав шведів від окупування Саксонії. Для дальших операцій Богдана Хмельницького Берестечко дало повчальний приклад того, якими небезпечними можуть бути великі маси мало здисципліно-ваних повстанців, що пегко можуть піддатися паніці. Це добре зрозумів Хмельницький, що, проголошуючи мобілізацію населення, додавав: «Котрі з вас козачили зі мною, сідайте на коня, котрі ж ні — сидіть!» Таке розуміння значення бою під Берестечком можна вважати дискусійним, але не можна відмовити авторові в тому, що він вносить сюди нові думки й нове тлумачення.

На протязі цілої книжки автор послідовно підкреслює як провідний мотив — головну ідею: вирішальну ролю проводу в війську, ролю його авторитету й уміння тримати цим авторитетом дисципліну. Польське військо здебільшого кількісно переважало українську армію, а поразки терпіло через брак належною авторитетного проводу. Навіть прославлені в 30-річній війні німецькі відділи, ці «леви», що нераз вирішували долю Европи, були безсильні врятувати польську армію й безславно загинули на початку бою під Пилявцями. Навпаки, від самого початку боротьби Богдана Хмельницького українське військо спаяне вийнятковою дисципліною й послухом своєму вождеві. Автор наводить приклади того, як вміло Хмельницький виховує своє військо. Як приклад вийняткового послуху автор наводить факти, коли люди свідомо йшли на смерть, на тортури як «язики», яких брали в полон поляки, і як то вони під тортурами давали невірні вказівки й рятували своє військо. Яку неймовірну витримку й саможертвенність мусіли вони мати!

Автор поступово розгортає на всю широчінь характеристику Богдана Хмельницького як організатора війська, як полководця; він підкреслює великий талант Богдана Хмельницького, що вміло стасував новітню тактику, яка була з'явилася під час 30-річної війни, та проводить аналогію поміж Богданом і знаменитими тогочасними полководцями. Апогей успіхів великого Богдана й уміння перемагати навіть з меншими силами він бачить у бою під Батогом, у цьому блискучому реванші за Берестечко.

Не раз проводячи аналогію поміж Хмельницьким та Наполеоном, автор наводить слова останнього: «Не римські леґіони здобули Ґалію, але Цезар; не картаґенські жовніри лякали Рим, але Ганнібаль, не македонські фаланги дійшли до Індії, але Олександер». Ці слова застосовує автор і до перемог Богдана Хмельницького. Не здивують читача останні слова книги: «Поруч признаних европейською наукою двох клясичних вождів: Олександра (Македонського) й Наполеона виринає з минулих віків третій клясик війни — гетьман України Богдан Хмельницький».

Книжка читається легко, з непослабним інтересом; так прочитає її і випадковий читач, і той, хто шукає в минулому славних сторінок, і фахівець-історик. Останній пожалкує проте, що, — наводячи так багато свідчень як сучасників Хмельниччини так і дослідників, — автор не подає скрізь їх імен.

Проф. д-р Наталія Полонська-Василенко

Гетьман Богдан Хмельницький (з ґравюри в «Theatrum Europaeum» VI, 1652)

Українське військо Хмельницького — це була незвичайно велика ударна сила; а її військову вартість і всі з нею пов'язані моменти слід досліджувати на тлі тогочасних мирних та воєнних обставин.

Українські військові частини визначалися непересічним фанатизмом, відвагою й витривалістю. Моральну вартість війська, його гін до перемоги — бачимо не лише в реґулярних чи теж напівреґулярних частинах, але й серед повстанців перших років воєн Хмельницького. Живе, здорове серце, величезна національна й релігійна спаяність і зосередження уваги на єдину, найвищу ціль — перемогу — оце були ті елементи, що то завдяки геніяльному проводові створили з українців у половині 17-го сторіччя непоборну армію, одну з-поміж найкращих тогочасних в Европі.

Читать дальше