Юрій Тис - Бої Хмельницького

У запоріжців бували ще особливі кари. Коли хто на Січ привів дівчину, то його прив'язували нагим до стовпа і клали поруч довгий кий. Хто проходив мимо біля покараного, мусів його вдарити. Від кари на палі запоріжця могла вирятувати дівчина:

«Як з такою вінчаться, лучче на палю мотаться».

З татар була дуже добра легка кіннота. Незвичайно загартовані на невигоди, відважні, зручні й здисципліновані вони були б дуже побажаним, хоч і платним, союзником, якби не їхня залежність від турецького султана й від політичних поглядів та настроїв хана, що постійно змінювалися й ніколи не були беззастережно прихильні Україні.

Татари виступали лише кінно. Кожний татарин мав два або три коні і вживав їх у поході на зміну. Одяг татар складався з короткої сорочки, вовняних або полотняних штанів і білого овечого кожуха та такої ж островерхої шапки. В літі кожухи й шапки вбирали на виворіть. Багатіші татари вживали лисячих і конячих кожухів та сап'янових чобіт без острогів. Дуже рідко стрічалися в них панцирі.

Татарський вершник з 16-го ст. (Diversarum gentium armatura, 1577, Ватиканська бібліотека)

Узброєння татар було дуже слабе. Більшість ординців виступала в похід із самими «масляками». Були це дерев'яні дрючки, закінчені кінським щелепом. Але головною зброєю татар були луки й шаблі та дуже рідко — рушниці як теж короткі арабські ратища. Списів чи пістолів не вживали ніколи. Крім того пересічний татарин мав зі собою сагайдак на 18–20 стріл, кресало, ніж, шило й шкіряні ремені чи аркан з кінського волосу, щоб ним ловити («арканити») й в'язати полонених.

У війнах Хмельницького найнята орда нараховувала найбільше 20000 кінних, а так то звичайно 3–5 тисяч. По дрібно в окремих боях число татар було таке: після Корсуня в Білій Церкві — около 12.000, під Зборовом і Збаражем — 20.000, під Замістям — 3–5 тисяч.

Під Збаражем татари були без зброї, головно ж з луками й дрючками; вони йшли по готовий ясир.

Залежно від такого примітивного озброєння і тактика в татар була своєрідна. У похід виступали з весною, не раніше квітня, коли на степах виросла вже свіжа трава. На короткі кількаденні походи вибиралися теж: і зимою. В самому Криму йшли всі одним відділом, але в межах України розділювалися на окремі загони.

Звичайно дві третини татарської сили, т. зв. кіш, ішли й далі разом, а решта розбігалася малими загонами на віддаль яких вісім до десять миль для грабежу. Забравши ясир, ці відділи верталися до коша, і замість них виходили нові. Усе військо постійно йшло вперед і не завертало — хіба аж тоді, як усі набрали добичі досита, або коли зустрічали збройний козацький спротив. У своїх степах сходилися знову разом і ділили добичу. Осібні загони відходили нераз на 30 миль від коша, йдучи дуже обережно долами і завжди так, щоб сонце мати за плечима. Такі загони не переходили числа 800 кінних, крім самого ханського, що тоді сягав вище тисячі; попереду ханського загону йшла передня сторожа в силі яких 300–500 люда.

Щоб не залишати за собою сліду загони стосували особливу тактику в поході. Загін, що напр. начислював 400 люда, розходився у віддалі якої півтори милі від коша на три сторони в трьох однакових частинах. Кожна зпоміж них після наступної одної чи півтори милі розділювалася знову на три частини. Так у степу поставало безліч стежок і козацьким відділам нелегко було відразу зорієнтуватися, де знаходиться й куди прямує кіш та окремі загони. Впродовж дня орда могла проходити понад 25 миль, але звичайно йшла помалу, роблячи шість до десять миль денно.

В бою татари не наступали лавою, як напр. західня кіннота. Вони густим півмісяцем наближувалися до ворога, обсипували його стрілами з луків, але скоро завертали назад і розсипувались у полі поодиноко. Після такої розсипки ворожа кіннота, не можучи ганятись за кожним ординцем, завертала назад. Такий маневр татари повторювали так довго, поки ворог не стомився. Тоді нападали на поодиноких вершників у полі абож оточували табір і наступали на нього з усіх сторін. Під час облоги, не мали татари ніякого значення, а супроти обставленої табором козацької піхоти були безсилі так, що навіть 2.000 татар не важилися зачіпати 50-тьох отаборених козаків.

Татари ніколи не йшли в похід з обозом. Харчі, головно ж сухарі й пшоно, везли з собою на конях. На м'ясо різали підбитих коней, молоко давали кобили. Тому й прохарчування орди все належало до обов'язку українського війська.