Юрій Тис - Бої Хмельницького

Тактика Хмельницького спиралася на віковому досвіді запорізького війська, на модерніших тактичних основах реєстрових козаків та на досвіді 30-річної війни, що його Хмельницький практично вивчив, перебуваючи деякий час на заході Европи. Поодинокі елементи тактики, як от похід, таборування, бій, погоню, відступ тощо — Хмельницький пов'язав в органічну цілість. Він створив її за тогочасними західніми зразками, алеж за основу взяв прикмети військового духа й бойового характеру українського народу. Похід війська відбувався тими небагатьома головними шляхами, що сполучували поодинокі міста України. Бічними шляхами велике військо з возами й гарматами йти не могло. Там діяли або менші частини або, — де околиці були малодоступні, - окремі кінні загони.

Коли ворог був далеко, військо йшло незабезпеченим маршем, зате в околиці, де можна було сподіватися ворога, колона просувалася дуже обережно.

Головні сили, що вирушили «на поля», себто проти ворога або, як тоді казали, — «вирвалися на волость», були забезпечені сторожами. Попереду йшли три сторожі, з-поміж них найменша на самому чолі колони. Сторожі просувалися на віддалі зору. Бічні й задні сторожі берегли флянків та забезпечували обоз перед несподіванками, наскоками від тилу. Біля передньої сторожі йшли теж обозні відділи, які підшукували місце на табір та підготовляли обозовище.

Зрештою в околиці діяли кінні загони, нераз на доволі далеку відстань (кількадесять кілометрів), які й провірювали терен і звичайно встрявали в бій з такими ж загонами чи сторожами ворога.

Велику прислугу робили численні шпигуни-розвідувачі, що вешталися далеко попереду маршової колони й опісля звітували про все, що про ворога розвідали. Хмельницький присвячував тому особливу увагу. Козацькі розвідувачі бували нераз у польському таборі та здобували відомості навіть про таємні наради головних польських військових начальників. Зате Хмельницький не допускав польських розвідувачів до козацького війська. Через те скрізь у походах Хмельницького зустрічаємося з фактом, що поляки не знали, де перебуває гетьман, кудою прямують козацькі війська, яке їх число й які їх пляни. Отже гетьман знайшов спосіб дорешти виключити можливість польської розвідки в своєму війську. Але ще десяток років тому назад було навпаки. Остряниця не знав нічого про польське військо, зате ж поляки були дуже добре інформовані про все, що діється в козаків:

«І хоч вони (козаки) знали про його велику сторожу над ними й були дуже обережні у своїх замислах, все таки не могли вберегтися від того, щоб усі їх, хоча б і найтаємніші, справи не стали відомими (полякам) почерез шпигунів, що були дуже замасковано серед них розміщені».

Коли військо спочивало, тоді розставлювано довкруги «чати», — звичайно по всіх підвищеннях, а головно ж «стражних» могилах, що їх було багацько вздовж давніх воєнних шляхів.

Ще інший засіб розвідки це були захвачені «язики», себто полонені. Військо постійно висилало загони теж і щоб захватити «язиків», які як правило до зізнань були змушувані муками. Хмельницький висилав часто «охотні язики», які зумисне давали себе полякам ловити й на тортурах подавали невірні дані про козацьке військо. «Язики» ніколи не виходили живими. Після допитів їм як правило стинали голови або вішали.

І козацьке і польське війська в засаді йшли поділеними на три сильні частини: передню сторожу, головні сили й задню сторожу. Коли траплялися більш-менш рівнобіжні шляхи або декілька доріг на шляху походу, тоді військо розподілювано ще в трійкову систему: права колона (сторожа), — головні сили, — ліва колона (сторожа). Зовсім інакше йшли на свої грабіжницькі походи татари, що в степах розділювалися на чотири групи, які й розходилися на всі чотири сторони світу. Саме про те й співає пісня:

«Ішли ляхи на три шляхи,

а татари на чотири…»

В поході впоблизу ворога всі старалися зберігати повну тишину: стримували коней, щоб не іржали, козаки їхали чи йшли тихо й спокійно, вози дбайливо намащувано, щоб не скрипіли.

Загони йшли звичайно без таборів «комуніком» (комонником). Малі загони називано ще й чатами; вони мали завдання позад ворога знищити припаси харчів, нападати на його зв'язкових і поштових, словом, — непокоїти його тили. Коли під'їзди не знали околиці, брали з-поміж селян провідників. Кінні загони мали свою окрему тактику нападу. Вони на татарський лад наступали дрібними гуртами з усіх боків; ці напади бували дуже завзяті й змагали розбити ворожий відділ на декілька частин чи то на дрібні групки. Коли спротив був сильний, то завертали й за деякий час наступали наново. Звичайно такі загони перемагали, хіба що ворог був у декілька разів сильніший. Поляки не були витривалі на такі постійні напади й легко виснажувалися.