Наталия Рощина - Роксолана

Султанша весь час намагалася діяти. Може, таким чином утишувала совість. В одній людині жили дві зовсім різні, могутні, сміливі, енергійні. Маючи неабиякі можливості, будувала кухні для вбогих, лікарні, будинки для божевільних, бібліотеки, купальні, готелі для подорожніх і чужинців, шкільні й виховні заклади… Це неповний перелік її реформаторської спадщини. Такої султанші не знала історія Османів. Але невтомна натура Роксолани не зупинялася на досягнутому. У часи існування гарему давала бій його заборонам, відкрито критикувала його правила й поборювала їх власним прикладом. Починаючи з серпанку на жіночому обличчі. Спочатку він викликав у неї сміх, згодом вважала його наругою над жіночим єством.

Крім того, вона впровадила на султанському дворі звичай прилюдних церемоній. Величаві маніфестації, які відбувалися не у Великому сералі (палаці), а на площі Гіподрому, протягом століть дивували всю Європу. Держави Заходу не приховували захвату від змін, які відбувалися при дворі султана Сулеймана.

Одним із найбільших тріумфів Роксолани, вважають дослідники, було її переселення з гарему до головної королівської палати. Це сталося на початку сорокових років. Знатній події передувала пожежа в старій палаті. Можна тільки здогадуватися, з якої причини сталася та пожежа…

Роксолані завдячує світська архітектура Туреччини і один з найкращих її зразків – престольна зала, пишно декорована в стилі рококо. Водночас це було першим проявом впливу європейської архітектури у Великому сералі. Талановитий архітектор Сінан Ага збудував чудову літню палату (кіюшк) для Роксолани. Це тільки мала частина її участі в архітектурній розбудові Стамбула, що належить до її особистих будівель.

Реформаторська діяльність султанші стосувалася правил виступу у військовий похід самого Сулеймана. Любов його до дружини не знала меж. Тому він погодився виконати ще одне її прохання. Відтоді при кожній нагоді Роксолана була поруч, їдучи з Сулейманом на святкові церемонії, ігрища й турніри або морські й прибережні, степові прогулянки. У воєнні часи вона вирушала в похід із падишахом. На її очах відбувалася облога Родоса, Білгорода, Могача, Відня… Замість того, щоб по-жіночому стримувати чоловіка від воєн, Роксолана до них заохочувала його. Прохоплюється серед усіх відомостей думка, що вона робила це свідомо навіть на схилі літ. Так було з походом на Мальту. Може, в душі вона хотіла пережити свого чоловіка? Та чи відчувала б себе й дітей захищеними?

«П\'ятеро дітей привела вона Сулейманові. П\'ятериця. Мов п\'ять зовнішніх чуттів людських: зір, слух, смак, нюх, дотик; мов п\'ять почуттів душевних: радість, гнів, бажання, страх, горе; мов п\'ять призначень держави: законодавство, виконання, суд, виховання, перевірка. А чи буде щастя для її дітей?» (2). Вони дорослішають, над усіма зависає загроза знищення. Чоловік, якого вона чи любить, чи ненавидить, одного разу вирішить їх долю. Як матері жити з цією постійною тривогою?

На Сулеймана чимдалі більший вплив мала його Хуррем. Вона вже не була засліпленою страхом дівчинкою. Як швидко сплинув час. Тепер султан кохав жінку в розповні літ, могутню султаншу, мудру й досвідчену, матір його дітей. Вона відкрила йому світ, якого він раніше не знав. Тепер почувався щасливим, бо поруч була надзвичайна жінка. А вона бачила довкола себе приховану ворожість, ненависть, відкидала їх, немов сміття. Бруд гарему сповнював султаншу відразою. Рятувалася, як завжди, занурюючись у книжки, але завжди мала повертатися до клітки для людей – так останнім часом називала в думках свою в\'язницю. Навіть для неї – султанші – було важко щось у цьому змінити. Вона читала в ісламських настановах, що жінку треба тримати, мов злочинця, у в\'язниці. Тому жінок тут ховають у стінах гаремів. Роксолана вважала себе також похованою, свою волю розіпнутою. Страждала: чим вона відрізняється від цих бідолах? Скільки років забороняла собі навіть думати про таке, але від себе не втечеш.

Намагалася знайти порятунок у коханні Сулеймана. Та чи здатен він був на справжнє почуття? Він ніколи не розумів її. Завжди розривався між нею й військовими походами, й важко сказати, що для нього було важливішим. Брав від життя все, що хотів. Бачив тільки те, що хотів бачити, й не здогадувався, що в серці цієї жінки зростає не тільки любов та пошана, а й ненависть. Султанша мала кого ненавидіти й вирішувала, яким шляхом мудріше спрямувати свої почуття, щоб остаточно перемогти. Нарешті Роксолана зрозуміла, що немає в неї нічого, крім влади. Вона втратила матір, батька, рідну домівку. Влада – єдина її зброя в боротьбі з цілим світом.