Наталия Рощина - Роксолана

У дорозі тяжко занедужав молодший Джихангір. Він народився дуже слабким, ще слабшим за Мехмеда. Для нього жорстокість похідного життя стала справжнім випробуванням.

Султанша не могла вчинити інакше: вирішила повернутися до Стамбула – так само несподівано, як і вирушила в похід. Не змогла хоча б ненадовго втекти від чорних, ворожих очей цього безжалісного міста. Попрощалася із Сулейманом і залишила його сам на сам перед найбільшою поразкою в його житті. Замість перемоги – ганебна втеча. Треба було терміново щось вигадати. Військо одержало таку платню, яку не одержало б у разі перемоги. Тож з цього боку проблеми не було. А от що робити зі світом? Він завжди потребує пояснень, виправдань. «Від крику можна врятуватися тільки криком. Поразку прикрити тріумфальним поверненням і пишними урочистостями в столиці, які перевершували б будь-що знане. Ось мудрість влади!» (2). Знову був святковий фірман, у якому Сулейман перевернув події з ніг на голову, написавши, що помилував оточене місто й подарував йому спокій. Тільки в душі самого падишаха його не було, бо хвилювався перед зустріччю з Роксоланою.

До Стамбула султан вступав із тріумфом, бо знав: галас відволікає від правди. П\'ять днів святкувалося повернення Сулеймана. Усілякими способами він намагався позбутися спогадів про поразку, на превелику силу спілкувався з Роксоланою, бо обдурити її було неможливо. А вона все розуміла, демонструвала звичайну дипломатичність – ніяких запитань, ніяких коментарів – ще не час.

Чорна смуга для падишаха тільки починалася. Невдовзі після довгої тяжкої хвороби померла його матір. «Зруйнована, задушена власною злістю, умерла вночі в своєму розкішному гаремному покої, умерла мовчки, не вимовивши своєї останньої волі, не прикликавши до себе в останню хвилину жодної живої душі» (2). Султан повівся дуже дивно: майже нічим не виказав туги, продовжував вирішувати державні справи. Звелів поховати її з урочистістю, а сам не прийшов попрощатися. Хоч як ненавиділа Роксолана валіде, проте поведінка султана її вразила. Тим паче що в цій передчасній смерті звинувачували саме її, рудоволосу відьму, яка, за чутками, потай отруїла велику матір. Ніби хтось міг знати, що насправді жінку звела в могилу люта ненависть до Роксолани, вплив якої на султана дедалі ставав більшим.

Дивна поведінка сина під час похорону матері вразила султаншу Хасекі. А за місяць по смерті валіде в 1533 році сталося неймовірне: володар Османської імперії султан Сулейман назвав Хуррем своєю єдиною дружиною. Таке в історії країни відбувалося вперше. Існує думка, що цього б не сталося, якби Роксолану було куплено, як решту невільниць. Те, що вона стала подарунком великому султану, згодом дістало таке нечуване продовження. Це є чи не єдиним прикладом моногамного шлюбу між султаном та його улюбленою жінкою. Так Роксолана стала султаншею. «Хай не було весілля, не супроводжувався їхній шлюб урочистостями, навпаки, вражав буденністю майже обурливою, але був же то шлюб, освячений шаріатом, піднесений до найвищого мусульманського закону – і вона тепер вознесена, возвеличена!» (2). Ця подія допомогла Роксолані розпрощатися з останніми своїми страхами і дивитися вперед з гордістю, бо водночас змінилося геть усе: походження, минуле, майбутнє.

Час від часу в душі знову підіймалося збурення. Як вона живе? Заради чого? Дві віри, від своєї відмовилася, чужу ніколи не прийме серцем, але живе за її законами, бо інакше – край. Дедалі частіше думала про те, що неможливо поєднати непоєднуване, і свою велич вважала фальшивою. Гнала ті думки й намагалася зосередитися на тому, що допоможе відчувати свою причетність до дійсності. Бажала б жити вічно та лише заради того, щоб подолати якомога більше зла. Згодом знайшла єдиний вихід для себе, щоб хоч якось приборкати свою душу й розум. Прийнявши чужу віру, султанша вирішила й тут змінити все, що можна змінити. Посягнула на закони Корану й зрештою домоглася свого.

У християн та магометан зовсім різні підходи щодо ролі жінки в суспільстві. На Заході жінки з\'являлися в товаристві своїх славетних мужів на публічних церемоніях, парадах та урочистостях. Жінки королівської родини очолювали еліту свого краю, мали можливість висказувати свою особисту думку. На Сході – навпаки. Так будо до появи першої в Османській імперії жінки на ім\'я Роксолана. Релігійні догмати й двірська етика Сходу не витримали небуденного наступу інтелекту славетної українки. Як володарка, вона виборола право брати участь в нарадах державних мужів, приймала послів чужих володарів, мала можливість вести політичні переговори.