Наталия Рощина - Роксолана

У його творі головне – історія боротьби нікому не знаної української дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти себе, а вже потім вознестися над оточенням, може, й над цілим світом. Вдумливий дослідник історичних подій, письменник експериментує, але його експерименти не мають нічого спільного з надуманими фактами, він вигадник у найкращому розумінні цього слова. Тому саме звернення до його «Роксолани» допомагають якнайглибше зрозуміти психологічний портрет цієї неординарної жінки й поринути в часи, коли відбувалося її сходження до султанського трону. Це стало можливим завдяки серйозному ставленню автора до джерел інформації, що знайшло свій вияв у дотриманні історичної істини та високохудожньому зображенні подій минулого. Майстерне поєднання правди та домислу вилилося в яскравий твір, який вже не один рік привертає увагу читачів.

Для того, щоб змалювати у своїй уяві полонянку з Рогатина мужньою, мудрою, цілеспрямованою жінкою або ж жінкою підступною, яка забула своє коріння, своїх пращурів і пройшла кривавим шляхом інтриг, зрад до влади, інформації достатньо. Як же все відбувалося насправді, того нині ніхто не знає, бо тій інформації можна і вірити й не вірити. У художніх творах, де головною дійовою особою є Роксолана, її змальовано цікаво, але то все є відтворення авторської уяви, змалювання своєї Роксолани – відомої на весь світ жінки.

Перейдемо до загальновідомих фактів. Із багатьох джерел відомо, що дочка священика Гаврила Лісовського народилася приблизно 1505 року, але достеменно дати її народження не знаємо. Родом вона була з Рогатина – невеличкого містечка в Західній Україні. Втім, питання про місце народження, як і про походження Роксолани, може бути предметом окремого дослідження. Гославський, наприклад, пише, що Роксолана зовсім не з Рогатина, як про те казали турки польському послові Твардовському. Але правдою може бути й те, й інше. Бо народитися вона могла в Чемерівцях, а виростала в Рогатині, куди переїхав батько. Родина ж її могла походити зі Стрийщини (Самбірщини), як твердять інші. Та все ж головним є те, що походила вона з української землі. «Бо територія (земля) вирішує в першій мірі приналежність людини, а тим самим і дух її та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде вважати не-американцем людину, котра уродилася на американській землі, хоч би ту людину навіть одразу після народження вивезли, наприклад, до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уродженців своєї землі кожний культурний народ. Мова – се річ, яку можна зовсім забути й наново вивчити. Тому мова зовсім не вирішує про те, хто до якої нації належить» (10). Саме в цьому контексті треба говорити про українську, будь-яку культуру, національну спадщину, народну творчість, що відокремлює від інших культур. Необхідно зберегти своєрідність, завдяки чому ми ніколи не станемо частиною чиєїсь культури, а збережемо свою особистість і великі імена, що прикрасять саме нашу історію й національну спадщину. Тільки такий підхід допоможе в розгляді багатопланової фігури Роксолани.

Звали її Анастасія, але в польського письменника Станіслава Ржевуцького згадується ім\'я Олександра. У відомому історичному романі Павла Загребельного «Роксолана» та Осипа Назарука «Роксоляна» ім\'я головної героїні Настя.

У дитинстві дівчина здобула добру освіту. До того ж мала здібності до вивчення мов, вміння спостерігати за навколишнім світом. Це стане вочевидь в недалекому майбутньому, про яке маленька Настася й гадки не мала.

Багато спроб розповісти світу про те, якою насправді була ця загадкова жінка, призводять до невтішних результатів: жодна не може ввібрати в себе всю багатоликість цієї відомої на весь світ галичанки. Постать нашої співвітчизниці часом здається зовсім безплотною. Крайнощі, до яких вдаються автори, не сприяють створенню повнокровного образу – героїня постає перед читачем або святою, або злодійкою.

Отож звернімося до загальновідомих фактів, до літературної спадщини, які проливають світло на цю непересічну представницю слов\'янського народу.

Дитинство дівчини було звичайним як на той жорстокий час. Хіба що, на відміну від багатьох батьків, Гаврило Лісовський хотів бачити доньку освіченою й не шкодував на це коштів. А Настя мала неабиякі здібності й тішила батька та матір неабиякими успіхами. Мабуть, по-дитячому відволікалась від того, що відбувається навкруги. Утім, ігри, співи, навчання в одну мить ніби перестали існувати, бо одного дня не стало матері. Чорноокі вершники захопили її разом із тими, хто марно намагався уникнути полону, смерті від хвороб на шляху до неволі. Тоді Настя й подорослішала, змушена була замислитися над своєю долею.

Читать дальше