Орест Субтельний - Мазепинці - Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

Так зусиллями Станіславових прибічників в Орликові політичні плани й орієнтації введено чинник, значення якого годі переоцінити. Григорові судилося стати активним представником батькових інтересів і "справи козацьких вольностей" при королівських дворах од Стокгольма до Бахчисарая. Саме він, більш-менш відповідно до батькових бажань, представлятиме аргументи на користь "революції в Україні" урядам султана та хана.

Григора прийняли у Франції добре. 10 грудня 1729р. Станіслав вітав його у своїй резиденції в Шамборі, де молодий Орлик одержав дальші настанови й рекомендації до міністра закордонних справ Франції Шовелена й дочки Лещинського, французької королеви. Після кількох зустрічей із Шовеленом французький уряд погодився фінансувати Григорову поїздку до Салонік для нарад із батьком, а далі до Константинополя, де він мав разом із Вільневом домагатися звільнення Орлика й дозволу поїхати до запорожців.

На початку квітня Григор сів на корабель у Марселі, а 15 травня його батько з радістю занотував: "У понеділок, того самого дня, якого 1721р. Бог засмутив мене смертю мого надзвичайно коханого й найдорожчого сина Якуба, у своєму безмежному й безконечному жалю він підбадьорив мене прибуттям до порту із Франції мого найдорожчого і глибоко коханого сина Григора". Остерігаючись шпигунів, Григор подорожував під ім'ям швейцарського капітана Гага. З цієї причини батько й син, які не бачилися один з одним десять років, на людях удавали, що вони не знайомі.

Одначе протягом майже чотиритижневого перебування Григора в Салоніках батько й син мали досить можливостей наодинці обміркувати всі питання, пов'язані з приготуванням до Григорової місії в столицю Порти. Орлик наставляв сина, які аргументи можуть переконати великого візира звільнити його з Салонік і дати змогу перебратися ближче до запорожців.

Головна мета гетьмана полягала в тому, щоби переконати великого візира в його, Орликовій, корисності для Порти. Згадуючи про постійні клопоти, які великий візир та кримський хан мали з запорожцями, Орлик твердив, що такі труднощі не поставали б, аби він міг повернутися до запорожців, відновити серед них дисципліну й підтримувати врівноважені стосунки між ними та ханом. Він додавав, що "це моя довга відсутність у Війську довела не тільки запорожців, а й увесь козацький народ до жахливої скрути". Не бажаючи справити враження, що він сподівається турецько-російської війни, гетьман водночас акцентував увагу на високій бойовій майстерності запорожців і їхній потенційній корисності для Порти.

Орлик також підготував детальну інструкцію для Вільнева з переліком аргументів, які має навести французький посол, обговорюючи гетьманову справу з великим візирем. Вільнев мав підкреслити позитивну роль, яку може відіграти Січ у майбутньому як України, так і Туреччини: "З їхнім [запорожців] поверненням під московську владу всі надії на звільнення в людей України, які страждають під тиранічним [московським] ярмом, зникнуть, оскільки вони більше не зможуть втікати до своїх братів по зброї на Січ і більше не зможуть думати про повстання. Таким чином Порта втратить перевагу".

У своїх настановах Вільневу Орлик також докладно описав, які послуги він може надати Порті, якщо його переведуть до Бендер чи до Хотина, ближче до запорожців. Звідти йому легше буде переконати запорожців залишатися під турецькою протекцією, яка, на його думку, давала найбільше надій на звільнення України. Він також зміг би протидіяти поширенню проросійських почуттів серед козаків, а головне, дістав би можливість "створити канали для прихованого спілкування з місцевою старшиною і радитися зі старшиною за допомогою таємних контактів".

У середині червня Григор особисто привіз до Константинополя батькового листа великому візиреві та його інструкції для Вільнева. Але невдовзі Орлик-молодший виявив, що, на відміну від легких успіхів у Варшаві та Версалі, з Ібрагімом-пашею йому буде сутужно.

Через труднощі, що їх росіяни створювали для турків у Персії, великий візир не хотів обговорювати Орликову справу. Він боявся, писав Вільнев, що коли гетьмана перевести ближче до запорожців, він може або спровокувати війну з росіянами, або перейти на їхній бік. Дізнавшись про страхи великого візира, Орлик у листі до сина вилив свою зневагу до Ібрагіма-паші. Він також досить тверезо й реалістично висловився про власні можливості: "Дякувати Богу, я не настільки позбавлений розуму й не такий відчайдушно божевільний, аби бездумно нападати із жменькою людей, до того ж нерегулярних, на таку велику потугу [як Росія], кидаючись як лев і гинучи як муха". У момент гніву Орлик нарешті більш реалістично й відверто оцінив своє становище. Цього разу він уже не згадував про близьку "революцію в Україні" і про козацьке військо чисельністю 60 або й 100 тис, а про "жменьку людей, до того ж нерегулярних".