Юрій Сорока - Чорна Рада. 1663

Отже, найбільше можемо дізнатися із щоденника пана Храповицького. Він, як і решта означених авторів, вів докладні записи подій походу. Згідно з хронологією, викладеною цим автором, уранці 17 (29) лютого 1664 року польсько — литовське військо закінчило переправу через Десну й стало табором під Новгородом — Сіверським, де вже перебував король Ян Казимир. Сама королівська ставка перебувала в селі Комань. Обози литовського війська розташувались під стінами місцевого монастиря, у якому став обозом польний гетьман Стефан Чарнецький. Гарнізон Новгорода — Сіверського, попри значну перевагу поляків, не поспішав здавати місто, вочевидь, зберігаючи надію на близьку допомогу від армії Брюховецького й Ромодановського. Під час перестрілки із захисниками міста полякам удалося захопити кількох полонених, після допиту яких Ян Казимир і вирішив зібрати військову нараду, про яку вже повідомлялося вище. І Храповицький, і Почобут — Одланицький указують, що Івана Богуна було заарештовано того самого дня. Цікаво, що Храповицький під час цих подій перебував у монастирі, тож не знав достеменно про загибель Івана Богуна, а тому мусив вставляти в оригінальний текст інформацію про це пізніше. У «Пам'ятнику» Почобут — Одланицького про страту козацького полковника пишеться так: «Раптом відкрилася зрада полковника козаків його милості короля Богуна, якого відразу ж заарештували, а згодом одразу наказали вбити». З усього можемо зробити висновок, що загинув Іван Богун саме в Комані, тобто там, де була розташована королівська ставка й було зібрано нараду. Адже до монастиря, де перебувала резиденція польного гетьмана, його не привозили — про це свідчить Храповицький, який розмовляв того дня з гетьманом після його повернення з військової наради в Комані. Про недогляд у щоденнику Храповицького не може бути й мови — у «діаріуші» цього вельможного пана вказано навіть такі дрібниці, як зміни погоди. Що ж дає нам це свідчення? Лише те, що згадка про арешт Богуна не відповідає дійсності — окрім стін монастиря, іншого місця для утримання популярного серед козаків наказного гетьмана просто не існувало, а його перебування в таборі загрожувало відкритим бунтом козаків, які й так не раділи тому, що змушені битися зі своїми побратимами — козаками лівобережних полків. Усе це засвідчує, що трагедія славетного сподвижника Богдана Хмельницького відбулася саме під час наради, й навряд чи можна наполягати на тому, що полковника було спершу заарештовано.

Про те, що Богуна було вбито під час наради, побічно мовить і лист короля Яна Казимира до дружини, королеви МapiїЛюдовіки, датований 14 (26) березня 1664 року. У своєму посланні польський монарх пише: «Чутка, яка пройшла по Малій Польщі, що козаки й татари мене покинули, виявилась брехливою. Насправді Богун — найзліша людина на світі. Він розумно вчинив із ворогами, обіцяючи приєднатись до них, якщо доведеться битися; але мене попередили інші козацькі офіцери про його зраду. Я наказав його заарештувати, думаючи покарати його рукою ката,… але Господь покарав його інакше…»

Усупереч усталеній в історіографії думці, згідно з якою Богуна було розстріляно, лист короля Польщі оповідає нам зовсім про інший розвиток подій. А саме: Іван Богун не дався до рук королівським офіцерам, які дістали наказ заарештувати його, і вчинив опір саме під час військової наради у короля, на якій мав бути з огляду на свій статус наказного козацького гетьмана. Залишається додати, що Іван Богун був надзвичайно мужньою й фізично сильною людиною. Про це свідчать численні факти всього його життя, десятки боїв та сутичок, під час яких ніколи не ховався за спини підлеглих. Ну не міг такий чоловік просто віддати свою шаблю й смиренно чекати, коли його передадуть до рук ката. Єрлич, який, вочевидь, користувався даними гетьмана Стефана Чарнецького, навмисне не згадує про обставини смерті Богуна, те саме можна сказати й про Храповицького. З цього зробимо єдиний висновок: те, що відбулося під час спроби заарештувати козацького ватажка, не робило честі присутнім на нараді польським рейментарям, котрі звикли за першої—ліпшої нагоди хизуватися своїми старовинними лицарськими чеснотами. Чи не довелося цим лицарям самим стати катами, рятуючи власні життя від Богунової шаблі?

Варто відповісти й на таке запитання: чому ж козаки, котрі, як уже говорилось, починали були бунтуватися, спокійно поставилися до дій польського командування й смерті свого овіяного славою командира? Найпевніше, факт загибелі Івана Богуна старанно замовчувався польським командуванням. Як же ще пояснити таку «неуважність» Храповицького та інших мемуаристів, які крім подій із Богуном не пропустили в описі походу жодної дрібниці? На жаль, відповідь очевидна.