Юрій Сорока - Чорна Рада. 1663

Уже під час наступу коронного війська на Новгород — Сіверський Іван Богун почав налагоджувати зв'язок із гетьманом Брюховецьким, який тепер міг стати союзником Богуна в боротьбі проти Польської Корони. Пирогівська битва й поразка поляків у ній лише давали Богуну змогу скористатися безладом, який царював у польському війську, й скоріше взяти гру в свої руки. Тож коли до нього прибув черговий посланець Брюховецького, пропонуючи об'єднатись і вдарити на поляків, Богун дав на це свою згоду.

Однак, як ми знаємо, планам Івана Богуна не судилося бути втіленими у життя. Зрадник — козак, що мав передати московському воєводі князю Ромодановському один із Богунових листів, передав депешу польському командуванню, й дуже скоро вона лягла на стіл Яна Казимира. Король кипів від люті. Як уже говорилося, славетний полковник і раніше був Янові Казимиру кісткою в горлі — й ув'язнення в Марієнбурзі тільки підтверджує нашу думку. Лише гостра необхідність та неодноразові прохання Павла Тетері примусили короля доручити Богуну командування військом. Тож після того як у ставці короля стало відомо про листування Богуна і Брюховецького, долю наказного гетьмана було вирішено раз і назавжди.

Про те, як саме загинув Богун, в історичних джерелах сказано неясно. Існує кілька версій подій. Згідно з однією з них, Богуна було заарештовано під час військової наради у Новгороді—Сіверському й незабаром розстріляно поблизу села Комань. Однак згідно з іншими припущеннями, арешту не відбулось, і полковник, що чинив опір арешту, прийняв смерть із рук королівських посіпак безпосередньо на нараді. Тут хотілось би розглянути більш докладно цю подію, яка, безумовно, мала досить велику вагу в процесі розколу України, розпочатому на Чорній раді.

Як російські, так і польські й українські історичні джерела містять, про що вже говорилося, досить скупі відомості про обставини, за яких загинув Богун. У літописах Самовидця, Самійла Величка та вже згадуваного Григорія Граб'янки про ці обставини не згадано, хоча опис самого походу Яна Казимира на Лівобережжя наявний у кожній із пам'яток. Самовидець оповідає про те, що Іван Богун на той час перебував на посаді наказного гетьмана. Про його смерть, як про завершений факт, хоча й не зазначаючи часу, коли все відбулося, згадує лише гетьман Іван Брюховецький. У гетьманському універсалі, датованому 23 березня 1664 року, знаходимо кілька рядків про цю подію.

Джерела історії Російської імперії висвітлюють загибель Богуна теж досить непевно — всі матеріали базуються лише на свідченнях недостатньо проінформованих «язиків», що їх мав у своєму розпорядженні Григорій Ромодановський. Наприклад, один із них стверджував, що Богун був затриманий ще напередодні наради й сидів під арештом близько чотирьох діб, очікуючи вирішення своєї долі. Ми вважаємо, що таке свідчення суперечить наявним фактам, адже відомо, що тоді польське військо було не в такому становищі, щоб утримувати Богуна під арештом: поляки розташовувались у відкритому полі, передчуваючи напад полків Брюховецького і Ромодановського, тож королівська ставка навряд чи планувала викликати невдоволення підлеглих Богуну козаків. Отже, для того щоб з'ясувати обставини смерті Івана Богуна, мусимо звернутись до польських історичних джерел.

Відомо, що такі дослідники, як В. Липинський, М. Костомаров, М. Петровський, котрі досить докладно висвітлювали у своїх роботах саме цей період історії, обмежуються дуже стислим викладом фактів навколо загибелі Івана Богуна. І то не лише цих фактів. Така особливість робіт зазначених істориків стосується висвітлення всіх без винятку подій, пов'язаних із Чорною радою. Проте в роботах Костомарова й Петровського ми подибуємо посилання на більш ранні роботи мемуаристів. У своїх дослідженнях Костомаров і Петровський згадують літопис поляка Єрлича (1597–1673), щоденники Леона Обуховича й шляхтича Почобут — Одланицького, які безпосередньо брали участь у пов'язаних зі смертю Богуна подіях. До цих джерел можна додати ще «діаріуш» пана Храповицького, який було опубліковано лише в 1978 році.

Слід зауважити, що всі вищеназвані автори належали до когорти досить відомих військових і політичних діячів Речі Посполитої XVII сторіччя. Відомо, наприклад, що Єрлич перебував на службі у коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Жолкевського, а пізніше — на королівській службі. Останні роки шляхтич прожив у монастирі у Києві, де й впорядкував свої записи, видавши їх друком. Інший, Михал Леон Обухович, свідок подій, обіймав посаду стражника Великого князівства Литовського, а також підкоморія [2] Підкоморій — у Речі Посполитій XVII сторіччя так називався суддя мозирського і новгородського. Під час згадуваного походу Яна Казимира Обухович здійснював командування одним із полків королівського війська. Ян Володислав Почобут — Одланицький теж брав участь у поході Яна Казимира на Лівобережжя. Незважаючи на свій досить молодий вік — двадцять чотири роки, в історії з убивством Івана Богуна він відіграв не меншу роль, аніж його старші колеги, а свідчення цього шляхтича теж дозволяє докладніше ознайомитися з розглядуваним питанням. У працях усіх чотирьох авторів похід Яна Казимира описано надзвичайно детально, а у трьох із них — мало не погодинно. Однак у щоденнику Михала Леона Обуховича хронологія подій викладена лише до 8 лютого (20 лютого за новим стилем), отож прямих згадок про загибель Івана Богуна ми в ньому не знаходимо. Про страту якогось козацького ватажка згадано лише в творі Почобут — Одланицького під назвою «Пам'ятник», написаному не в той самий час, а дещо пізніше. На такі обставини вказує хоча б той факт, що у своєму творі шляхтич згадує про страту Івана Виговського, датуючи її 8 (20) лютого. Хоча, як нам відомо, це сталося 16 березня за новим стилем.