Юрій Сорока - Безгетьмання та останній гетьман України

Хмари над Кирилом Розумовським та Гетьманщиною почали згущуватися за три роки до офіційної дати скасування гетьманської влади в Україні. В 1761 році померла покровителька гетьмана цариця Єлизавета Петрівна. На престол зійшов її племінник, герцог Гольштейн — Готторпський Петро III. Його нетривале перебування на імператорському троні позначилося для України лише одним досягненням: Петро III припинив війну з Пруссією, що затяглась і коштувала козацтву багатьох життів. Однак натомість імператор одразу ж почав готуватися до нової війни з Датським королівством. Задля цього солдатів набирали в окремий корпус, що мав вирушити в похід проти Данії. До «Гольштейнського корпусу» потрапили тисячі молодих українських козаків, які й вирушили до Санкт — Петербурга для можливої участі у бойових діях. Та цього разу загарбницьким планам імператора не судилось утілитися — незабаром «гольштейнці» повернулися додому. Причиною їхнього повернення було те, що влітку 1762 року стався черговий заколот у столиці Російської імперії і влада перейшла до дружини Петра III — німецької княгині Софії—Фредеріки — Августи Ангальт — Цербстської. Вона, не переймаючись питаннями високої моралі, наказала вбити свого чоловіка Петра III і посіла трон, узявши собі ім'я Катерина II.

У рамках даного твору нам нецікаві механізми, які привели Катерину II до влади в Російській імперії. Натомість розглянемо, як же сталося, що навіть безмежно лояльний до імператорської корони Кирило Розумовський раптом потрапив у високу немилість, що й призвело до остаточного скасування інституту гетьманства в Україні.

Слід одразу зауважити, що вже серед перших кроків нової імператриці була ліквідація гетьманського устрою нашої країни. Відомо, що, викладаючи в інструкції обер — прокурору князеві Вяземському програму урядової політики, Катерина II висловила незмінне рішення зросійщити провінції імперії, які досі зберегли свої місцеві закони, а саме Ліфляндію, Україну і Фінляндію. В інструкціях імператриці, як повідомляє М. Грушевський, було зазначено, що вона вважає за необхідне вжити заходів, для того «чтоб гетманов век и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была призведена в оное достоинство». Саме це, на думку Катерини II, мало допомогти «провінції найлегшим способом привести до того, щоб вони перестали б дивитись, неначе вовки на ліс».

Катерина II, яка взагалі була чужою усьому не лише українському, а й російському, ненавиділа Україну всією душею. Відомо, наприклад, що в одному приватному листі, що його імператриця писала з Києва, вона повідомляла: «ніде в своему житті я не бачила провінції, де б люди були такі дурні й гидкі, як в Україні». Якщо дивитися на решту вчинків Катерини II саме у такому світлі, стає зрозумілим її особисте ставлення до нашого народу.

Як стверджував М. Грушевський, Кирило Розумовський був одним з найвірніших «партизанів» нової російської імператриці. Багато в чому вона завдячувала йому своїм приходом до влади. Чому ж імператриця вирішила так жорстко вчинити з українським гетьманом, навіть не давши йому можливості добути на посаді до кінця життя? Мабуть, тут відіграло свою роль повідомлення, що його імператорська канцелярія отримала з Києва у 1763 році. У ньому було зазначено, що серед козацької старшини знову існують якісь домовленості і її представники навіть збирають підписи для петиції про впровадження спадкоємного гетьманства. Як гетьманську династію пропонували рід Розумовських, який, мовляв, був вірний Росії, а представником гетьманської династії називали Богдана Хмельницького, котрий, як відомо, передав булаву власному сину. Невідомо, що збирання підписів під такою петицією ініціював саме Кирило Розумовський, але те, що він був до цього причетний, сумнівів не викликає. Ходили чутки, повідомляє у своєму нарисі з історії України М. Грушевський, що левова частка провини за провокування Санкт — Петербургу лежала на Григорії Теплові. Саме він був ініціатором цієї петиції, а потім використав її проти гетьмана, надавши уряду звинувачувальний матеріал у той час, коли Катерина II вирішила остаточно покінчити з Кирилом Розумовським.

Документ, який став для Катерини II офіційним приводом для того, аби позбутися примарних залишків української автономії, так і не був поданий на розгляд імператриці. Причиною цього стала відмова генеральної старшини ставити свої підписи на папері, який міг розлютити Санкт — Петербург. Відомо, що на петиції стояли лише автографи кількох полковників, і це автоматично унеможливлювало подання документа до імператорської канцелярії. Інцидент можна було б вважати вичерпаним, якби не той факт, що все було вирішено заздалегідь, а Катерина II лише очікувала бодай якоїсь зачіпки для того, щоб позбутися Розумовського. Тож підготований Григорієм Тепловим матеріал «Про непорядки, які відбуваються від зловживання прав, грамотами підтверджених Малоросії» був використаний для того, щоб раз і назавжди поставити крапку у політичній грі, яку Москва, а потім Санкт — Петербург вели з Україною ще від часів гетьманування Богдана Хмельницького. Не став на заваді й той факт, що Теплов однобічно і загалом неправильно підготував доповідь про зловживання козацької старшини. Катерина II вже прямо заявила Кирилу Розумовському, що він мусить зректися гетьманства.