Дмитрo Табачник - Вбивство Петлюри. 1926

Зараз, за кілька десятків років по закінченні процесу Шварцбарда, ми можемо внести остаточну ясність у питання подальшої долі полковника Семесенка, що промовисто свідчить про справжню роль головного отамана в проведенні проскурівської різанини. Полковник Семесенко справді був розстріляний. Але майже за півтора року після погрому й за зовсім іншим обвинуваченням, ніж убивство та звіряче катування більш ніж півтори тисячі беззахисних мирних жителів. Після проведення короткого спектаклю з судом він спокійно продовжував кар'єру у війську, займав високі командні посади, але навесні 1920 р. був знову заарештований – нібито за крадіжку великої суми грошей із казни. Показово, що під час засідання військово-польового суду полковник як на пом'якшуючу обставину вказував на те, що військові частини під його командуванням убили близько 11 тисяч євреїв. Якщо порахувати, скільки таких семесенків було під командуванням Петлюри, то зрозумілою стає страшна статистика вбитих петлюрівцями євреїв. І ймовірніше смертна кара Семесенкові стала наслідком не крадіжки державних коштів (це було просто смішно за суцільної корупції Директорії), а завбачливого бажання Петлюри позбутися небезпечного свідка. Свідка, який надто багато знав про те, хто саме віддав наказ на проведення погрому в Проскурові: у цей час Директорія вкрай потребувала допомоги Антанти, у столицях якої погромників не жалували.

Причому Петлюра прагнув приховати не тільки свій наказ Семесенкові, але й подальше невтручання у грандіозний за масштабами погром. В архіві авторитетного дослідника погромів часів громадянської війни І. Чериковера (автора праці про єврейські погроми, що вийшла в Берліні в 1923 р.) уміщене надзвичайно цікаве свідчення мешканки Проскурова Анни Немичиницер, згідно з яким Петлюра вже на другий день погрому був у Проскурові: «Сам Петлюра Семён, который все время находился в квартире, в своём штабе… Вдруг 15 февраля 1919 г., в 3 часа дня – ровно, атаман Семесенко вышел из штаба, где находился сам Петлюра». Однак найцікавіше – далі. За свідченням Немичиницер, зі штабу Петлюри неофіційно повідомили, що для припинення погрому необхідно зібрати гроші й коштовності для передання безпосередньо головному отаманові. Це було відразу зроблено: уцілілі заможні єврейські родини зібрали данину для Петлюри, яку Немичиницер віднесла до штабу. Ось як вона описує подальші події: «Был сам Петлюра Семён и его адъютант… золотую монету и вещи золотые с бриллиантами (я) положила на столе перед Семёном Петлюрой, который на меня исподлобья посмотрел и тут же, взглянув на своего адъютанта, строго сказал: "Примить ци гроши"».

Із цього свідчення стає цілком зрозумілим, що погроми були для Петлюри вкрай вигідним джерелом збагачення, технологія якого очевидна. Спочатку якийсь «недисциплінований отаман» організує погром, а потім до відома керівництва єврейської громади неофіційно буде донесено інформацію про те, що Петлюра може припинити масові вбивства за відповідну винагороду.

За тією ж схемою невдовзі після проскурівського проходив у березні 1919 р. й погром у Житомирі, під час якого було вбито більше трьохсот мирних жителів. Петлюра зі штабом, як і в Проскурові, був у місті, але, незважаючи на прохання міського самоуправління, головний отаман нічого не вдіяв, щоб припинити погром. Наскільки можна судити, убивства були зупинені лише після того, як городяни зібрали гроші для голови Директорії.

Доповнимо також розповідь адвоката Шварцбарда описом подій із прекрасно документованої книжки відомого емігрантського письменника та громадського діяча Сергія Гусєва-Оренбурзького «Багровая книга. Погромы 1919–1920 гг. на Украине», що вийшла мізерним накладом у Харбіні в 1922 р. Автор (під час громадянської війни він працював у Київському відділенні Російського товариства Червоного Хреста) на основі документів і зібраних свідчень очевидців змальовує жахливу картину погрому в Проскурові. Деякі з використаних у книзі документальних матеріалів були передані захистом Шварцбарда судові і справили визначальне враження як на рішення присяжних, так і на французьку й світову громадськість.

«Багровая книга» переконливо свідчить, що погромники організовано виконували наказ командування, а не діяли за власною ініціативою (також автор ще раз підтверджує те, що Семесенко ніяк не був покараний Петлюрою за масові вбивства): «Ангел смерти стучал в их двери.