Дмитрo Табачник - Вбивство Петлюри. 1926

Дослідник додає: «Эта неслыханная по своей обдуманности и жестокости резня продолжалась четыре часа кряду, в течение которых было истреблено свыше 1600 человек. Рассвирепевшие гайдамаки намеревались выполнить свою клятву до конца и уничтожить все еврейское население Проскурова, но тут вмешался проскуровский комиссар Таранович, который совершенно не знал о замысле и уговоре атамана Семесенко с комендантом Киверчуком. Таранович немедленно снесся по телеграфу с командиром корпуса, который приказал Семесенко немедленно приостановить погром. По данному сигналу резня была приостановлена, причем гайдамаки собрались в заранее условленное место, построились в колонны и с музыкой и песнями отправились на вокзал в свои вагоны, как будто они выполнили в высшей степени важное военное задание. Однако разбушевавшаяся стихия не скоро улеглась, и после этого еще продолжались частичные эксцессы и убийства».

Торрес підняв тему проскурівського погрому зовсім не випадково: він готував захисникам Петлюри добре продуману пастку. Зовні все виглядало цілком природно: масовий єврейський погром у Проскурові тривав кілька днів, інформація про нього ще тоді, у роки громадянської війни, потрапила, хоча й досить фрагментарно, до європейських газет. Події та звірства тих кількох чорних проскурівських днів були одними з найкраще висвітлених. Свідки в документах, які передав суду Торрес, описували страхіття й моторошну різанину, учинену в Проскурові петлюрівськими вояками на чолі з полковником Семесенком, котрий командував козачою бригадою, що символічно носила ім'я Петлюри. І тепер Торрес запевняв суд, що Петлюра знав про все це, і цього полковника-погромника не було покарано. «Так хто ж був у такому разі головним погромником в Україні?!» – запитував Торрес.

Майже відразу підводиться й вимагає слова адвокат Кампенсі. Він заявляє, що це твердження шановного колеги не відповідає дійсності, що українська влада, яку очолював Петлюра, організувала трибунал для розслідування погромів у Проскурові. Обурений жахами проскурівського погрому, Петлюра приїхав до міста – і про це в адвокатів загиблого є документи – та особисто розпорядився заарештувати й судити Семесенка. Військовий трибунал засудив його ще в 1919 р. до смертної кари, і вирок було виконано. На цьому Кампенсі завершував спростування противника і… потрапляв у пастку, заздалегідь підготовану Торресом.

Адвокат обвинуваченого передає судові свідчення Андрія Хомського, який твердить, що був ув'язнений в одному вагоні того самого потягу, що й Семесенко. Після проведення короткого політичного спектаклю з судом і вироком до розстрілу полковника таємно випустили з ув'язнення й таємно відправили з Проскурова подалі на фронт. Крім того, Хомський свідчить, що всім погромом проскурівського єврейства, який проводили як військову операцію з поділом міста на квартали, керував із залізничної станції не Семесенко, котрий був лише пішаком, а ад'ютант головного отамана полковник Бень і що сам Симон Васильович був у той самий час на тій же залізничній станції, тобто достеменно знав, які події відбуваються в місті щогодинно. А тому, звичайно, не міг відправити Семесенка на розстріл. На запитання судді, звідки Хомський міг знати, що Петлюра перебував на станції саме в той час, коли відбувався погром, свідок заявив, що він був ув'язнений разом із Семесенком і від нього самого довідався про присутність Петлюри в Проскурові.

Але й пастка з Семесенком виявилася не кінцем тонкої гри Торреса: щоб остаточно закріпити досягнуту моральну перемогу над противниками, він передав судові колективне свідчення-лист жителів Проскурова, підписаний 1325 мешканцями міста, які підтверджували правдивість слів Хомського й той факт, що під час погрому Петлюра перебував на залізничній станції. Також стало відомо, що взагалі міфом є те, що командир Запорізької козачої бригади імені головного отамана Петлюри – полковник Семесенко – діяв за власною ініціативою. Він просто слухняно виконав наказ Петлюри, який надіслав отаманові 13 лютого 1919 р. телеграму з грифом «Таємно і дуже важливо», де було вказано, що «готується більшовицьке повстання частини єврейського населення». Семесенкові головний отаман прямо говорив, що необхідно зробити так, щоб «жодна єврейська рука не піднялася в Подолії» проти Директорії. Що це, як не карт-бланш чи погано замаскована вказівка на проведення погрому?

Приголомшеному Більма лишалося тільки заявити: дивно, що Хомський, який мав бути засудженим на смерть петлюрівцями, був звільнений і дожив, щоб свідчити проти Петлюри. Суд не прийняв зауваження Більма, бо вижив і свідчив проти головного отамана не один Хомський, вижили та свідчили ще майже півтори тисячі інших мешканців Проскурова.