Дмитро Донцов - Націоналізм

Це світогляд цілковито суперечний азійському, індуському. “Історія західнього європейця це доля, якої він сам прагнув, індуська — доля, що йому притрапилася”. Його ідеал це “від моментальної змислової дійсности суворо відділене абстрактум”, це “вища поезія сили, непогамованої волі, пристрасти змітати всі перепони”. Це поезія того “божевільного” Лесі Українки, який “волю здобуває, щоби гнатися на безвість до загину”. Воля влади це не сама експанзія, це “експанзія як переможення лиш змислового”, те що перескакує своїм духовим зором через “мене”, “тебе”, через “ближніх”, через “тепер” і “тут”; це стремління до “безконечного”, в сенсі простору, як і в сенсі часу. Ця людина мала свого Бога не в змисловім окруженні, яке треба було перемогти, лише в “невидимім”, яке треба було здійснити в боротьбі і змаганні [381] Spengler. — op. cit. Хто має свого Бога, той (каже Гюйо) для нього, для великої мрії відкидає догоди цього світу [382] Ґюйо. . Чи не цю думку мав і Шевченко, який аж тоді хотів линути й молитись до Бога, коли Він “спалить осквернену землю”?

Такий є дух Окциденту, і коли деякі його народи хиляться до впадку, то не тому, що не переймаються засадами фальшивої “гуманности” і “справедливости”, але тому, що цей дух, як ми його щойно схарактеризували, від них відлітає. І навпаки, тому були погружені в свій сон невільника “барвисті” народи, що не приймали цієї всеодушевлюючої ідеї. Я говорив вище про те, як занепад цієї ідеї, волі життя й влади в однім напрямку, у млівіч тягне її атрофію і в другім. Хто не вміє нападати, той не вміє боротися. Тен (Таіnе) каже, що буддистська доктрина, яка зачала з заборони всякої агресивної війни, скінчила забороною війни оборонної. В противність до Платона, який вимагав інстинктову ненависть до ворога, буддизм проповідує любов до нього. Де панує ця доктрина, чужинця трактується як свого. В противність до “зокциденталізованого” аріянства. яке ідею, “вічного” ставить над все дочасне, в буддистських країнах “ліпше є шанувати свого батька й матір, аніж: служити небесним і земним богам”. Коли “ця доктрина злагіднила людину (пише Тен), то за ціну її змертвечіння” (en amortissans).

Ця доктрина ослабила людей, що визнавали її, “вони стали менш чинні і більш соціябільні”, і від того часу менше руйнували і менш творили [383] H. Taine. — Nouveaux essais de critique et d’histoire. .

Цікаво, що і Тен приходить тут до протягнення знаку рівности між (як сказав Ніцше) Ja-Sagen і Nein-Sagen, між афірмацією і неґаціею (Геґель), між занеханням експансії, відпочинком — і смертю. Цитований нами німецький філософ бачив свій ідеал у, суворо відділенім від змислового, “абстрактумі”; другий, його попередник, в “абстрактно загальнім”, ворожім усякому “партикулярному” і всьому “втіленому”. Буддисти натомість засвоїли собі як ідеал якраз щось протилежне цьому. Цим пояснюється і та незначна роля, яку грають буддистські раси в історії. Бажання, воля, є правдива сила в емоціональнім світі. Народи, позбавлені цих бажань, цих пасій (які журяться лиш зберіганням роду і продовженням його), мусять згинути. Ті, що посідають цю волю атрофованою або ослабленою, лишаються позаду в життєвій боротьбі.

Продовжуючи свої спостереження про буддизм, Тен каже, що пропаґанда буддистів “покиньте ваші пристрасті, толеруйте ворогів, лишіть ненависть” (скільки в цім драгоманівщини!), — не для європейської людини. “Їх мудрість не зроблена для чинних рас Европи. Буддистська наука кличе до зречення, а ми хочемо діяти (пригадується знова Ґете “з початку був лиш чин”); вона нас учить нічого не бажати, а в нас бажання є сильніше за життя. Нарешті, як винагороду за наші зусилля, вона нам обіцяє нірванну (наш рідний соняшно-клярнетний спокій!), цілковитий відпочинок, якого сама ідея лякає нас. Сакія Муні прийшов не для нас, він нас не врятує” [384] H. Taine. — Nouveaux essais de critique et d’histoire. .

Це не є ідея окциденту. “Нація, яка… відкидаючи всяку ідею слави… блеску, індивідуальної вищости, зводить все до задоволення матеріяльних прагнень мас, себто до заспокоєння потреб насолоди найбільшого числа, стане готовою жертвою для завоювання. “Хто хоче спасти своє життя, губить його”. Інтерес ніколи не зможе уґрунтувати чогось; маючи страх перед речами великими й героїчною посвятою, він доводить до стану ослаблення й деморалізації” [385] Renan. — op. cit. .

Живуть і панують лише раси, які не знають сумнівів, які не задумуються над правом на власне існування і на існування коштом слабших і нездар; раси, які покладаються не на обставини, але на свою невгнуту силу, для яких і розріст і їх ідея є догмою абсолютною, не релятивною, шукаючою санкції, вартістю. “Бо не знати, чи від початку світа можна назвати однісіньку культуру, установу або релігійну науку, якій би вдалося утримати, стаючи на засади, яких вартість уважалася лише релятивною”. Сильні народи — це ті, в школах у яких “вливалося залізо в душу дітей”, а не розслаблюючі доктрини “загальної справедливости”, пошанування ворогів [386] G. Le Bon. — Psychologische Grundgesetze in d. Volker-entwicklung. .