Еріх Фромм - Мати чи бути?

Протягом двохсот років від часів Дю Маре цей про­цес заміни дієслів на іменники набрав таких обертів, що той собі й уявити не міг. Ось типовий, можливо дещо пе­ребільшений, приклад із сьогоднішньої мови. Уявіть, лю­дина потребує допомоги психоаналітика і, прийшовши до нього, починає розмову так: «Лікарю, в мене проблеми. Я маю безсоння. І хоча я маю гарний будинок, хороших ді­тей і щасливий шлюб, я маю багато переживань». А кілька десятиліть тому пацієнт замість «я маю проблему» сказав би просто: «я стурбований», замість «я маю безсоння» — «я не можу заснути», замість «я маю щасливий шлюб» — «я щасливий у шлюбі».

Сучасний розмовний стиль демонструє ще більший ступінь відчуженості. Кажучи «я маю проблему» замість «я занепокоєний », ми нехтуємо суб'єктивним досвідом. «Я», суб'єкт життєвого досвіду тут замінено на «воно» — тобто на об'єкт володіння. Отже, я трансформував свої відчуття в щось таке, чим я володію: у проблему. Але «проблема» — це абстрактне позначення для всіх видів труднощів. Я не можу мати проблему, тому що це не річ, якою можна во­лодіти, однак вона може володіти мною. Коротше кажучи, я сам трансформував свої почуття у проблему, і тепер мій витвір володіє мною. Такий спосіб висловлення свідчить про приховане, підсвідоме відчуження.

Звичайно, можна аргументувати, що безсоння — це фізичний симптом, так само як зубний або головний біль, і що однаково правильно говорити, що в тебе безсоння чи є біль у горлі. Але все ж тут є різниця: зубний або головний біль — це тілесне відчуття, яке може бути більш чи менш інтенсивним, але воно має незначний стосунок до проце­сів психіки. Хтось може мати болі в горлі через те, що має горло, або болі зубні, бо в нього є зуби. Безсоння ж, на від­міну від наведених прикладів, це не тілесне відчуття, а пси­хічний стан, за якого ти не можеш спати. Якщо я говорю «маю безсоння» замість сказати б «я не можу спати», то цим видаю моє бажання відкинути почуття тривоги, неспокою, напруженості, які не дають мені спати. Ми відсторонюємо­ся від ментального феномену, наче це тілесний симптом.

Ще один приклад: вираз «я маю велику любов до тебе» — це нісенітниця. Адже любов — не річ, якою хтось може володіти, це процес, внутрішня діяльність, суб'єктом якої є людина. Я можу любити, бути закоханим, але, лю­блячи, я не володію нічим. Справді ж, чим менше я маю, тим сильніше я можу любити.

Простота слова «мати» оманлива. Кожна людина щось має: тіло [1] Тут має бути визнано, хоча б побіжно, що й до тіла можна ставитися за принципом буття, сприймаючи його як живе, що може бути виражене сло­вами «я є своє тіло» замість «я маю своє тіло». Досвід чуттєвого сприйняття — свідчення «буття» тіла. , одяг, притулок, а якщо йдеться про сучасну лю­дину, то в неї є авто, телевізор, пральна машина тощо. Без цього практично неможливо жити. Чому ж тоді «мати» вияв­ляється проблемою? Тим часом історія цього слова показує, що воно справді містить проблему. Для тих, хто вірить, що мати — це найбільш природна умова людського існування, може стати повною несподіванкою факт, що в багатьох мовах взагалі відсутній термін на означення слова «мати». Приміром, у давньоєврейській мові «я маю» висловлюється непрямою формою jesh li («це є для мене»). У подібний спо­сіб поняття володіння виражене в більшості мов. Характер­но, що у процесі розвитку мов конструкція «це є для мене» замінювалася словосполученням «я маю», однак зворотно­го процесу, як вказав Еміль Бенвеніст [2] Лінгвістичні цитати взято з праці Еміля Бенвеніста [12]. , не спостерігалося. Цей факт наводить на думку, що розвиток слова «мати» відбувався залежно від розвитку приватної власності, при­чому така залежність не спостерігається в суспільствах, де власністю володіють з метою її використання, тобто вона має вжиткове призначення. Подальші соціолінгвістичні до­слідження покажуть, якою мірою ця гіпотеза переконлива.

На відміну від поняття «володіти», яке здається до­волі простим, поняття «бути» значно складніше і важче для того, аби його зрозуміти. Граматично дієслово «бути» може вживатися кількома різними способами: 1) як зв'язка, наприклад в англійській мові: «І am tall» («Я є високий»), «І am poor» («Я є бідний»), «І am white» («Я є білий»), тобто ця ׳*в'язка виконує роль граматичного вказівника тотожності (багато мов не мають слів для позначення «бути» в цьо­му сенсі; іспанська розрізняє між постійними якостями, що стосуються сутності предмета, (ser) та випадковими властивостями (estar), які суті предмета не виражають); 2) як допоміжне дієслово для утворення пасивної форми, зокрема в англійській у фразі «І am beaten» («Я побитий») «я» є об'єктом, а не суб'єктом дії (порівняймо з «І beat» — «я б'ю»); 3) у значенні «існувати» — і, як показано в Еміля Бенвеніста, у цьому випадку його слід відрізняти від діє­слова «бути», вживаючи останнє як зв'язку для позначення тотожності: «Ці два слова співіснували і завжди можуть співіснувати, лишаючись цілком різними».