ХІЗ Ден - Приліпи! Ефективність ідей - чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдач

На зустріч хуліган з’явився у сонцезахисних окулярах. Поводився він зухвало. Я сказала:

— Що відбувається на останній парті?

— Я не погоджуюся з вами, — відповів він.

Я зробила ще кілька спроб розговорити його, проте у відповідь чула тишу.

Лише після того, як я повідомила йому, що інші студенти скаржаться на його поведінку та пропонують методи боротьби з нею, він проявив увагу. Його жести та манера розмови кардинально змінилися. Відтоді у мене не виникало з ним жодних проблем. Із цієї ситуації я винесла урок, що студенти, які виражають неповагу до викладача, можуть змінити свою поведінку під впливом інших студентів. Він думав, що хизується перед одногрупниками, та насправді вони не хотіли ні чути його коментарів, ні спостерігати за його нахабством».

Коментарі стосовно другого повідомлення.Ця історія допомагає нам змоделювати процес налагодження стосунків із проблемним студентом. Ми стежимо за ходом думок Бакман. Зверніть увагу, що у першому повідомленні чимало головних тез автор наче змальовує, а не розповідає. Викладачка намагається «розсіяти» агресивність студентів. Вона призначає їм зус­тріч, аби «поговорити у неофіційній обстановці». Вона зберігає спокій.

Рішенню Бакман — застосування тиску одногрупників, аби взяти поведінку студента під контроль — притаманна конкретність та несподіваність. Вона виходить за рамки здорового глузду. Можливо, ми очікували, що студентові буде байдужою думка його друзів. Ми проявляємо до Бакман співчуття, тому нас хвилює, як вона впорається із такою ситуацією. Історія однієї людини спричиняє більший емоційний відгук, ніж список настанов.

Висновок.Такі історії, як та, що розповіла викладачка Бакман, є значно цікавішими та ефективнішими, ніж список настанов у першому повідомленні. Таке вирішення проблеми є нетиповим. Дев’ять із десяти викладачів обрали б описані рекомендації. Однак їх варто уникати.

Наприкінці 1990-х років мережа ресторанів швидкого харчування Subway розпочала кампанію, яка наголошувала на корисності нової лінії сандвічів. В її основі лежала статистика: сім сандвічів містять менше шести грамів жиру. Кампанія мала значний успіх, проте вона не змогла зрівнятися з наступним ходом закладу Subway — поширенням неймовірної історії про студента Джареда Фогла.

Джаред страждав від серйозних проблем із вагою. На третьому курсі він важив 425 фунтів. Він носив футболки розміру XXXXXXL, а це найбільший розмір у крамницях одягу для огрядних та високих людей. Обхват його талії становив 60 дюймів.

Батько Джареда, терапевт в Індіанаполісі, роками вказував своєму синові на його проблеми з вагою. Тоді одного грудневого дня співмешканець Джареда, який пройшов медичні курси, помітив набряклі щиколотки хлопця. Він діагностував, що цей набряк — симптом підвищення вмісту міжтканинної рідини. Такий патологічний стан часто веде до діабету, захворювань серця та навіть може спричинити інфаркт. Батько попередив Джареда, що, зважаючи на його вагу та загальний стан здоров’я, він може не дожити навіть до тридцяти п’яти років.

Однак після візиту до лікарні Джаред вирішив схуднути. Кампанія «сім сандвічів — шість грамів жиру» надихнула його, тому він скуштував свій перший сандвіч з індичатиною. Смак йому сподобався, тож він розробив власну дієту: на сніданок він їстиме вегетаріанський сандвіч, а на обід — сандвіч з індичатиною.

Після трьох місяців дотримання такої дієти він став на ваги. Вони показали 330 фунтів. За три місяці йому вдалося скинути майже 100 фунтів. Він продовжив дієту ще на кілька місяців, часом за один день йому вдавалося схуднути на 1 фунт. Коли стан його здоров’я покращився, Джаред почав влаштовувати собі прогулянки. До університету він став ходити пішки, а на поверх піднімався не ліфтом, а сходами.

Історія про те, як схуднення Джареда стало загальним феноменом, розпочинається зі статті, опублікованої у квітні 1999-го в студентській газеті Indiana Daily Student . Її автором став Раян Коулмен, колишній співмешканець Джареда. Коулмен зустрівся з ним, коли той вже скинув вагу, і майже його не впізнав. Автор зворушливо пише про те, як почувався огрядний Джаред:

«Коли Фогл записувався до групи, в основі його вибору лежала не приязнь до певного викладача чи зручний розклад занять. Його вибір залежав від того, чи поміститься він за парту.