Дік Свааб - Наш творчий мозок

Спостереження над взаємодією генів і середовища доводить, що чуттєвість дитячого мозку до факторів довколишнього середовища залежить від генетичної комплектації дитини. Якщо жінка під час вагітності курить, а її дитина успадковує генетично два варіанти рецепторів дофаміну, то ризик, що вона захворіє на синдром порушення активності та уваги (СПАУ), у дев’ять разів вищий, ніж у дітей без цих генетичних варіантів.

Ґустав Клімт. Надія І (1903 рік)

Пренатальний стрес може спричинити пізніші проблеми з поведінкою та темпераментом, аутизм, СПАУ, депресії та фобії в дитини. Так само й інші стресові ситуації під час вагітності, як-от: хвороби, фінансові труднощі або насильницькі напади партнера – можуть довгий час впливати на розвиток дитячого мозку. Семирічних дітей обстежували за допомогою MRT-DTI (дифузна тензорна нейровізуалізація, техніка, що дозволяє показувати при скануванні сполучення між структурами мозку). Стресові події під час вагітності корелювали в дітей зі структуральними змінами в сполученнях між мигдалиною та префронтальною корою. Тому ці діти інакше реагували на стрес і страх.

Уже до народження мозок кожної дитини інакший. Причина цього криється у взаємодії між генетичними задатками та факторами довколишнього середовища, які впливають на мозок під час його формування в матці, у локальній самоорганізації окремих зон мозку, а також у збігу, який теж відіграє неабияку роль. Це означає й те, що кожна людина має інші таланти та обмеження, інакше поводиться, по-різному реагує на оточення та почувається добре за певних обставин. Це формує величезне розмаїття людства, яке було під час еволюції і завжди буде. Саме тому варто краще сприймати особливості людей, як того з давніх-давен навчає буддизм.

Дослідження близнюків доводять важливість генетичних факторів у розвитку мозку. Під час таких студій однояйцевих близнюків, гени яких на 100 % ідентичні, порівнювали з двояйцевими, які мали 50 % спільних генів. Завдяки таким дослідженням вдалося встановити, наприклад, що сприйняття щастя на 40 %, а наш IQ в дорослому віці на понад 80 % зумовлений генетично.

Окрім того, студії з близнюками показали, що кількість сірої речовини (клітини мозку та сполучення) і білої речовини (нервова тканина) від 82 до 90 % закладені генетично. Що ж стосується розміру окремих ділянок мозку, тут спадковий фактор під питанням і варіюється від 17 до 88 %.

Кожен мозок особливий. Це переконливо демонструють американські сіамські близнюки Еббі та Бріттані Генсел. У них та сама генетична комплектація, спільне тіло, вони від початку життя перебували в тому самому середовищі й переживали ті самі події. Кожна з них має в розпорядженні одну руку й одну ногу. Щоб навчитися водити автівку, вони мусили тісно співпрацювати. Коли вони в шістнадцять вирішили отримати водійські права, то в органах влади постало запитання: їм слід видати одне чи два посвідчення водія? Спираючись на дані вчення про мозок, влада ухвалила правильне рішення: у них двоє мізків, отже, це дві різні особи, тому повинні здавати на водійські права теж двічі. У кінці рекомендованого до перегляду фільму про їхнє життя вони кажуть: «Ми зовсім різні особистості!» Це підтверджували й батьки однояйцевих близнюків уже через декілька місяців після народження: хоч їхні діти й виглядають подібно, однак поводяться інакше й мають різний характер

MRT-знімок пари однояйцевих близнюків. Між Р та стрілочкою мозок дитини зверху має три борозни, а дитини знизу – чотири (Steinmetz et. al. 1994). Візерунок борозен і звивин розвивається насамперед протягом останніх трьох місяців вагітності. Тож причину цієї відмінності, не зумовленої генетично, слід шукати десь під час цієї фази

Дослідження близнюків хоч і довели, що товщина префронтальної кори на більш ніж 80 % визначена генами, проте вони також показали, що на товщину кори парієтальних асоціативних полів на понад 80 % впливає оточення. Тому сила впливу середовища на різні ділянки мозку значно відрізняється. А втім, є одна річ, що ставить під сумнів ці гіпотези вивчення близнят. Довгий час за основне положення брали те, що однояйцеві близнюки генетично абсолютно ідентичні. Однак дослідження за допомогою нідерландського реєстру близнят довело, що й після запліднення в матці можлива генетична диференціація.