Дік Свааб - Наш творчий мозок

Структура нашого мозку й поведінка аж ніяк не зумовлені лише генами. Основа відмінностей характеру однояйцевих близнюків – різниця в мозку, помітна навіть неозброєним оком. Тож на формування мозку, яке проявляється у візерунку його звивин і борозен, мали б істотно впливати ще під час вагітності також негенетичні фактори, наприклад, дещо відмінне середовище в матці чи локальні процеси на початку самоорганізації. Під час цих процесів клітини мозку конкурують на локальному рівні за найкращі зв’язки. Після народження важливу роль у розвитку структурних і функціональних відмінностей мізків відіграє також навчання, що проявляється, до прикладу, в зумовлених професією відмінностях між музикантами й таксистами.

Усупереч уявленням, які пропонує вищезазначена відома цитата, кожен мозок інакший, тому що розвивається і функціонує як самоорганізована система. Під цим варто розуміти те, що в хаотичній системі спонтанно виникають структури. Самоорганізація відбувається в складних системах, а її початок можна спостерігати на кожному кроці: у мурашнику, в економічному житті, у Всесвіті. Вона може призвести навіть до того, що якась популяція починає функціонувати як одне ціле.

Наочний приклад самоорганізації – зграя шпаків. Вони спершу злітаються в малі групи з місць, де шукали їжу, до місця збору. Там виконують своє видовищне «акробатичне шоу», щоб враз із потужним галасом полетіти до дерев, де ночуватимуть. Під час польоту вони повинні дотримуватися чіткої дистанції до своїх супутників. Окрім того, летячи не надто щільно одне біля одного, вони підтримують зграю наполовину «прозорою». У такий спосіб сусід захищає сусіда, водночас не перекриваючи вид у далечінь, де може з’явитися хижий птах. Це вимагає дуже швидкого перелаштування та передавання сигналу. Важлива ознака самоорганізації шпаків – у них немає птаха-лідера, який би задавав напрям усій зграї.

Тим часом переваги самоорганізації вже відомі й в економіці: більше горизонтальної і менше вертикальної організації – сучасний девіз. Співробітники організовують свою роботу максимально самостійно, без якихось указівок згори. Планування, регулювання, включаючи всі пов’язані із цим координаційні процеси, практичне застосування та рейтинги результатів роботи залежать не від центрального управління, а базуються на індивідуальній ініціативі. Наразі є чимало успішних підприємств, які обходяться без менеджменту. Передати відповідальність на місця – чудова ідея. Проте функціонування великої міжнародної компанії з багатьма філіями в різних країнах потребує координації із центру, хоча вона могла б обмежитися лише великими стратегічними рішеннями. Наш мозок, між іншим, збагнув це ще багато мільйонів років тому.

Мозок надто багатогранний, аби розвиватися виключно на основі генетичної інформації та керівництва єдиної своєї ділянки. Він розвивається як комплексна, самоорганізована система і працює в такому статусі протягом усього життя. Відповідно під час його формування найкращі рішення для розбудови цієї складної мережі він шукає на локальному рівні, наскільки це, звісно, можливо. Адже найважливіші компоненти самоорганізації в нього є:

• Мережа клітин мозку максимально складна.

• Між окремими зонами мозку можлива блискавично швидка комунікація.

• У локальних мережах відбуваються зміни, причина яких криється в набутому досвіді, тобто триває навчальний процес.

• Максимально велика кількість процесів скерована на нижчі рівні, тож наш мозок може регулювати й вирішувати багато завдань на локальній ділянці абсолютно автоматично.

• Не існує центру, який би постійно відстежував і регулював усі локальні процеси до найменших дрібниць.

Недолік такої форми локальної організації полягає в тому, що мозок не перевіряє детально ані процеси в окремих зонах мозку, ані їхню функціональну взаємодію. Тому він може проґавити якісь функціональні збої певної системи. Так, наприклад, у пацієнтів із деменцією чи психічними розладами часто немає усвідомлення власного хворого стану. У деяких випадках вони гадають, що з ними все гаразд або що проблеми спричинені не ними самими, а їхнім оточенням. У таких випадках говорять про анозогнозію.