Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Ангелів зазвичай зображують із крилами, що ростуть зі спини, залишаючи їхні руки не вкритими пір’ям. Кажани, з іншого боку, так само, як птахи та птеродактилі, окремих передніх кінцівок не мають. Передні кінцівки їхніх предків переросли в крила й не можуть використовуватись (або можуть, але вони будуть при цьому дуже незграбними) для інших цілей, таких як утримання їжі. А тепер подивимось, якою могла би бути розмова між реальним дарвіністом і карикатурою на нього.

Сподіваюся, з мого боку буде не надто самовпевнено припустити, що читач не симпатизує ані мутаціоністові, ані карикатурі на дарвініста. Думаю, він погоджується з реальним дарвіністом, як, звісно, і я сам. Насправді такого карикатурного дарвініста в природі не існує. На жаль, деякі люди думають , що він існує, і вважають, що оскільки вони не згодні з ним, то не згодні й із самим дарвінізмом. Існує ціла школа біологів, які взяли моду говорити щось на кшталт того, що проблема дарвінізму полягає в його нехтуванні обмеженнями, які накладає ембріологія. Дарвіністи (і тут на сцені з’являється карикатура) думають, що якби відбір сприяв якійсь збагненній еволюційній зміні, то необхідна мутаційна мінливість неодмінно знайшлася б. Мутаційна зміна є однаково ймовірною в будь-якому напрямку: зсув забезпечується виключно відбором.

Але будь-який реальний дарвініст визнав би, що, хоча будь-який ген будь-якої хромосоми може мутувати в будь-який час, наслідки мутації для організмів жорстко обмежені процесами ембріології. Якби я колись у цьому засумнівався (а такого жодного разу не було), мої сумніви розвіяла б моя ж власна комп’ютерна модель біоморфів. Не можна просто теоретично припускати мутацію у вигляді відростання крил посеред спини. Крила або щось інше можуть з’явитися, лише якщо їм це дозволяє процес розвитку. Магічним чином нічого не «відростає». Це робиться виключно за рахунок процесів ембріонального розвитку. Усталений порядок процесів розвитку насправді дозволяє еволюцію лише меншості збагненних речей. Шляхом розвитку передніх кінцівок мутації можуть збільшити довжину пальців і спричинити зростання складок шкіри між ними. Але в ембріології спини може не виявитись нічого, що дозволило б «відростити» ангельські крила. Гени можуть мутувати хоч до посиніння, але жоден ссавець ніколи не відростить собі крила, як у ангела, допоки його процеси ембріологічного розвитку не допускатимуть такого типу змін.

А поки ми не знаємо всіх подробиць розвитку ембріонів, залишається простір для суперечок щодо ймовірності існування чи неіснування конкретної уявної мутації взагалі. Наприклад, може виявитись, що в ембріології ссавців не існує нічого, що забороняло б ангельські крила, і що карикатурний дарвініст мав рацію у цьому конкретному випадку, припускаючи, що відростки ангельських крил виникали, але відбір їм не сприяв. Або може виявитись, що, дізнавшись про ембріологію трохи більше, ми побачимо, що ангельські крила завжди були чимось нездійсненним, а тому відбір просто не мав шансу їм посприяти. Існує й третя можливість, яку слід згадати для повноти картини, — що ембріологія ніколи не дозволяла появи ангельських крил, а відбір ніколи не сприяв би їм, навіть якби вони з’явилися. Але на чому варто наполягати, так це на тому, що ми не можемо собі дозволити ігнорувати обмеження, які накладає на еволюцію ембріологія. Усі серйозні дарвіністи з цим погодяться, однак деякі люди зображують дарвіністів як таких, що це заперечують. Виходить, що люди, які зчиняють галас з приводу «ембріональних обмежень» як нібито антидарвінівської сили, плутають дарвінізм із карикатурою на нього, яку я висміював вище.

Усе це почалося з дискусії про те, що ми маємо на увазі, коли говоримо, що мутації є «випадковими». Я перерахував три аспекти, в яких мутації не є випадковими: їх викликають рентгенівські промені абощо; частота мутацій є різною для різних генів; частота прямих мутацій не має обов’язково дорівнювати частоті зворотних. Тепер додамо до цього списку четвертий аспект, у якому мутації також не є випадковими. Мутації є невипадковими в тому сенсі, що вони здатні вносити зміни лише до наявних процесів ембріонального розвитку. Вони не здатні знічев’я вичаклувати будь-яку збагненну зміну, якій міг би посприяти відбір. Доступна для відбору мінливість обмежена ембріологічними процесами в їхньому фактичному вигляді.