Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Однак єдиної ієрархії, за якою обов’язково мають бути організовані книжки в бібліотеці, не існує. Інший бібліотекар може упорядкувати ті самі книжкові фонди в інший (але так само ієрархічний) спосіб. Він може, наприклад, не відводити окреме крило під іншомовні видання, а віддати перевагу розподілу книжок незалежно від мови друку за тематикою: німецькомовні біологічні книжки помістити в розділ біології, німецькомовні історичні — в розділ історії і т. д. Третій бібліо­текар може дотримуватися радикальної політики і розставити всі книжки із будь-якого предмета в хронологічному порядку видання, покладаючись у пошуку на картотеки (або їх комп’ютерні еквіваленти).

Ці три плани організації бібліотеки суттєво відрізняються один від одного, але всі вони, мабуть, працювали б непогано, і їх вважали б прийнятними багато читачів. Звісно, за винятком одного холеричного літнього члена лондонського клубу, що його я якось почув по радіо, коли він лаяв керівництво свого клубу за рішення найняти на роботу бібліотекаря. Їхня бібліотека впродовж сотні років існувала без жодної організації, і він не бачив причини, чому б то їй знадобилась організація тепер. Ведучий передачі м’яко поцікавився, як же, на його думку, слід упорядкувати книжки. «Найбільші — ліворуч, найменші — праворуч!» — без вагань прогарчав він. Популярні книгарні зазвичай класифікують свої книжки за темами, що відображають попит покупців. Замість науки, історії, літератури, географії й т. п. основними розділами в них є садівництво, кулінарія, телепередачі, окультизм… А одного разу я взагалі побачив полицю з яскравим написом «РЕЛІГІЯ ТА НЛО».

Отже, не існує жодного правильного рішення проблеми класифікації книжок. Бібліотекарі можуть не погоджуватись один з одним щодо класифікаційної політики, але серед критеріїв, за якими їхні аргументи виграють чи програють у суперечці, не буде таких, як «істинність» чи «правильність» однієї системи класифікації відносно іншої. Критеріями, що застосовуватимуться до таких аргументів, будуть радше «зручність для користувачів», «швидкість пошуку книжок» і т. п. У цьому сенсі таксономію книжок у бібліотеці можна назвати довільною. Це не означає, що розроблення доброї системи класифікації не важливе — зовсім ні. Насправді це означає, що не існує якоїсь однієї системи класифікації, яка у світі ідеальної інформації сприймалася б усіма як єдино правильна. З іншого боку, таксономія живих істот, як ми побачимо нижче, якраз має ту чітку особливість, якої бракує таксономії книжок, — принаймні якщо дивитися на неї з еволюційного погляду.

Звісно, можна розробити будь-яку кількість систем для класифікації живих істот, але я покажу вам, що всі вони, за винятком однієї, є так само довільними, як і будь-яка бібліо­течна таксономія. Якщо потрібна лише зручність, хранитель музею може класифікувати свої експонати згідно з розміром і умовами зберігання: великі набиті опудала; дрібні й засушені, пришпилені до коркових дощечок у коробках; законсервовані у скляних колбах; мікроскопічні на предметних скельцях і т. п. Такий тип групування за принципом зручності часто можна побачити в зоопарках. У Лондонському зоопарку, наприклад, носороги утримуються в слонячому будинку лише з тієї простої причини, що для них потрібні такі самі потужні загородки, як і для слонів. Фахівець із прикладної біології може класифікувати тварин на шкідливих (підрозділяються на медичних шкідників, сільськогосподарських шкідників і безпосередньо небезпечних кусючих чи жалких), корисних (підрозділяються аналогічним чином) і нейтральних. Дієтолог може класифікувати тварин згідно з харчовою цінністю їхнього м’яса для людей, знову ж таки, зі складним розподілом на підкатегорії. Моя бабуся колись вишила дитячу тканинну книжечку про тварин, де ті класифікувалися за формою лап. Антропологи ж задокументували численні складні системи таксономії тварин, використовувані різними племенами в усьому світі.

Але з усіх систем класифікації, які тільки можна собі уявити, є лише одна унікальна — унікальна в тому сенсі, що слова на кшталт «правильна» та «неправильна», «істинна» й «хибна» можна застосувати до неї з ідеальним узгодженням усієї наявної інформації. Ця унікальна система заснована на еволюційних зв’язках. Задля уникнення плутанини я дам цій системі назву, якою біологи називають її найсуворішу форму, — кладистична таксономія.

У кладистичній таксономії головним критерієм групування організмів є близькість спорідненості чи, іншими словами, відносна недавність їхнього спільного предка. Птахи, наприклад, відрізняються від нептахів тим, що всі вони походять від спільного предка, який не є предком жодного нептаха. Усі ссавці походять від спільного предка, який не є предком жодного нессавця. Птахи і ссавці мають більш далекого спільного предка, який також є предком багатьох інших тварин на кшталт змій, ящірок і гатерій. Усіх тварин, що походять від цього спільного предка, називають амніотами. Отже, птахи та ссавці є амніотами. На думку кладистів, «рептилії» — неправильний таксономічний термін, бо визначається методом вилучення: усі амніоти, крім птахів і ссавців. Іншими словами, найближчий спільний предок усіх «рептилій» (змій, черепах тощо) є також предком деяких «нерептилій», а саме птахів і ссавців.