Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Однак поєднувати цю виправдану критику з критикою Дарвіна означає просто плутати два абсолютно окремих значення слова «поступова». У тому сенсі, в якому ґрадуалізму протистоять Елдредж і Ґулд, немає жодних конкретних причин сумніватися, що Дарвін погодився б із ними. У тому сенсі цього слова, в якому Дарвін був пристрасним ґрадуалістом, Елдредж і Ґулд також є ґрадуалістами. Теорія переривчастої рівноваги є легким відблиском дарвінізму, який цілком міг би схвалити сам Дарвін, якби це питання розглядалося за його часів. Як легкий відблиск, вона не заслуговує на особливо велику популярність. Причина того, що вона фактично набула такого розголосу і що я почувався зобов’язаним присвятити їй окремий розділ цієї книжки, полягає лише в тому, що ця теорія подавалася — деякими журналістами аж занадто — як буцімто радикально протилежна поглядам Дарвіна та його послідовників. Чому ж так сталося?

У світі вистачає людей, які відчайдушно прагнуть не мати потреби вірити в дарвінізм. Вони, схоже, поділяються на три основних класи. По-перше, це ті, хто з якихось релігійних причин хоче, аби вся еволюція як така виявилася неправдою. По-друге, ті, хто не має жодних причин заперечувати реальність еволюції, але, часто з політичних чи ідеологічних причин, вважає неприйнятною теорію Дарвіна про її механізм . Одні вважають ідею природного відбору неприйнятно грубою й безжальною, другі плутають природний відбір із випадковістю, а отже, «безцільністю», що ображає їхню гідність, тоді як треті плутають дарвінізм із соціальним дарвінізмом, якому притаманні расистські та інші неприпустимі обертони. Крім того, існують люди, і серед них багато працівників так званих (часто в однині) «медіа», яким просто подобається підривати устої. Можливо, вони чинять так через те, що це дає чудовий журналістський матеріал, а дарвінізм є вже досить усталеним і поважним, аби спокушати їх до цього.

Хоч яким би був мотив, наслідком є те, що, коли якийсь поважний учений висловить хоч найменший натяк на критику якоїсь деталі нинішньої теорії Дарвіна, цей факт одразу ж буде зафіксовано й роздуто понад усяку міру. Так, немов якийсь потужний підсилювач із дуже чутливим мікрофоном вибірково вихоплює все, що хоч трохи схоже на заперечення дарвінізму. Це дуже прикро, бо серйозні суперечки та критика є життєво важливою частиною будь-якої науки, і було б трагічно, якби науковці відчували потребу стримуватися через такі от мікрофони. Зайве казати, що підсилювач, хоча й потужний, не гарантує точного відтворення інформації: трапляється чимало викривлень! Учений, який обережно прошепоче якісь незначні застереження щодо якогось поточного нюансу дарвінізму, ризикує почути свої викривлені й ледь упізнавані слова, що лунають із гучномовців, які тільки того й чекали.

Що ж до Елдреджа та Ґулда, то вони не шепочуть. Вони говорять на повний голос, красномовно і владно! Те, про що вони говорять, часто є доволі тонкою матерією, але головне їхнє повідомлення полягає в тому, що з дарвінізмом щось не так. Алілуя, «вчені» самі це сказали! Редактор «Biblical Creation» написав про це так:

…безумовно, твердість нашої релігійної та наукової позиції значно посилилася нещодавнім падінням бойового духу неодарвіністів. І ми просто зобов’язані скористатися цим на повну.

Елдредж і Ґулд були відважними борцями проти вузьколобого креаціонізму. Вони просто криком кричали, скаржачись на неправильне тлумачення їхніх слів, — лише для того, аби виявити, що для цієї частини їхнього повідомлення мікрофони раптом поглухли. Можу їм поспівчувати, бо мав аналогічний досвід з іншим набором мікрофонів, у моєму випадку налаштованих радше політично, а не релігійно.

А тепер, гучно й виразно, треба сказати правду: теорія переривчастої рівноваги чітко вкладається в неодарвіністський синтез. І завжди вкладалася. Щоб нейтралізувати шкоду, заподіяну надмірно роздутою риторикою, знадобиться час, але вона неодмінно буде нейтралізована. Теорію переривчастої рівноваги почнуть сувимірно вважати цікавим, але незначним штрихом на поверхні неодарвіністської теорії. Вона, безумовно, не дає жодних підстав для будь-якого «падіння бойового духу неодарвіністів», як і для заяв Ґулда, що синтетична теорія (інша назва неодарвінізму) «є геть мертвою». Це як скористатися відкриттям, що Земля є не ідеальною сферою, а трохи сплющеним сфероїдом, і видати гучну заяву під заголовком:

КОПЕРНИК ПОМИЛЯВСЯ. ТЕОРІЮ ПЛАСКОЇ ЗЕМЛІ ДОВЕДЕНО!