Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Ніхто, звісно, не припускає, що гепарди справді виконують у своїх головах якісь обчислення! Усе це робиться автоматично звичайним природним відбором. Конкурентний гепард, що не має таких великих м’язів ніг, бігає, можливо, не так швидко, але він має ресурси, які можна виділити на вироблення додаткової кількості молока й таким чином виростити ще одне дитинча. Більше дитинчат виростять ті гепарди, яких гени забезпечили оптимальним компромісом між швидкістю бігу, виробництвом молока і всіма іншими витратними статтями їхнього бюджету. Яким є оптимальний компроміс між, скажімо, виробництвом молока і швидкістю бігу, не очевидно. Він, безумовно, буде різним для різних видів і може коливатися всередині кожного виду. Поза сумнівом лише, що такі компроміси будуть неминучими. Коли й гепарди, й газелі досягнуть максимальної швидкості бігу, яку вони «можуть собі дозволити» з урахуванням їхньої власної економіки, гонитва озброєнь між ними добіжить кінця.

Їхні відповідні економічні точки зупинки можуть залишити їх не на одному рівні. Здобич може зупинитися, витрачаючи на оборонне озброєння більшу частину свого бюджету, ніж хижаки на наступальне. Одна з причин цього виводиться в моралі байки Езопа: «Заєць бігає швидше за лисицю, бо ризикує своїм життям, тоді як лисиця ризикує лише обідом». З погляду економіки це означає, що окремо взяті лисиці, які перекидають ресурси на інші справи, можуть досягти більшого успіху, ніж окремо взяті лисиці, що витрачають практично всі свої ресурси на полювання. У популяції ж зайців, з другого боку, баланс економічної переваги зміщується в бік тих окремо взятих зайців, що багато витрачають на спорядження для швидкого бігу. Результат таких економічно збалансованих бюджетів усередині виду полягає в тому, що гонитва озброєнь між видами зазвичай добігає взаємно стабільного кінця, де одна сторона буде попереду.

Ми навряд чи станемо свідками гонитви озброєнь у динаміці, бо вона навряд чи розгортається в якийсь конкретний «момент» геологічного часу на кшталт нашого. Але тварин, що трапляються в наш час, можна інтерпретувати як кінцеві продукти гонитви озброєнь, що розгорталась у минулому.

Отже, підіб’ємо підсумок цього розділу. Гени відбираються не через притаманні їм якості, а з огляду на їхні взаємодії з навколишнім середовищем. Особливо важливою складовою навколишнього середовища того чи іншого гена є інші гени. Загалом причина такої важливості цієї складової полягає в тому, що інші гени теж змінюються з плином поколінь у процесі еволюції. Це передбачає два основні типи наслідків.

По-перше, це означає, що відбір надаватиме перевагу тим генам, які мають властивість «співпрацювати» з іншими генами, з якими вони ймовірно зустрінуться в обставинах, що сприяють співпраці. Це особливо, хоча й не виключно, справедливо для генів усередині одного виду, бо гени всередині одного виду часто розподіляють клітини між собою. Це привело до еволюції великих груп генів, які співпрацюють заради спільної мети, а згодом і до еволюції самих тіл як продуктів їхнього спільного підприємства. Тіло індивіда є великим засобом пересування — «машиною виживання», створеною кооперативом генів для збереження копій кожного члена цього кооперативу. Вони співпрацюють, бо всі виграють від одного результату (виживання та розмноження спільного тіла) і являють собою важливу частину навколишнього сере­довища, в якому над кожним із них працює природний відбір.

По-друге, обставини не завжди сприяють співпраці. У своєму русі крізь геологічний час гени стикаються один із одним також в обставинах, що сприяють антагонізму. Це особ­ливо, хоча й не виключно, справедливо для генів різних видів. Суть різних видів полягає в тому, що їхні гени не змішуються, бо представники різних видів не можуть спаровуватись один з одним. Коли відібрані гени одного виду забезпечують навколишнє середовище, в якому відбираються гени іншого виду, результатом часто стає еволюційна гонитва озброєнь. Кожне нове генетичне покращення, відібране з однієї сторони гонитви озброєнь (скажімо, хижаків), змінює навколишнє середовище відбору генів з другої сторони (здобичі). Гонитва озброєнь такого типу якраз переважно й відповідає за помітно прогресивну якість еволюції, за еволюцію дедалі кращої швидкості бігу, вміння літати, чіткості зору, гостроти слуху тощо. Такі гонитви озброєнь не тривають вічно, а стабілізуються, коли, наприклад, подальші покращення стають надто економічно витратними для окремих тварин, про яких ідеться.