Емма Андієвська - Шухлядні краєвиди

З бальконів – в горщиках – цвіте – ляванда.
Каліка – у візку – справляє швенді. [25] Шве΄нді справляти = вештатися
У мізках – знову – гін – до форм – первинних.
Загусто – мертвих, й жодного – подзвону. —

Як пальцем – ґудзик, – й світ – на лабузиння, [26] Лабузи΄ння = бур’ян
Мала – великою – одразу – зона. —
Мовляв, чубрій [27] Чубрій = людина з довгим волоссям, селянин – кобилу – укодокав [28] Укодокати = заморити

За те, що – нахилів – занадто – диких. —
Й чекають, аби – злу – поїхав – дах,
Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих.

Двоє базік – на небо – зирк – та зирк:
З кількох – вогнистих – картоплин – гроза —
Без жодних – попереджень – і цезур, —
Візок – з кістками хма΄рок [29] два наголоси: «хма΄рок і хмаро΄к. – до озер,

Де голови, як – із окропу, – риба,
Яка – почула – Єрихонські – труби. —
Й навкілля – знов – новий – хребет – і ребра. —
Прогулюється – із дівчиськом – робот.

Й де – дійсність – намацальна – закоротка,
Там – Провидіння – сил – рухомі – грудки,
Що – за – дороговкази – і закляття,

Які, – як треба, – й лютих – тигрів – з клітки, —
Хоч – перш, ніж – їх – поновно – в глухий – кут,
Стихії – нишком – партію – в крикет.

Глухий район, а – із вікна – бельканто.
І кожен – звук – гірські масиви – кондор.
Від існування – лічені – секунди. —
Ворушиться – в кущах – природи – кендюх.

Атланти, що – з-під брили – вхід – до банку,
Як стихне, – колискову – в дві – гребінки,
На сходах – до каналу – з псом – спить – бенькарт. —
Над ними – обома – долоню – бункер.

Буття, – не часто, – виправля – й описку.
І на стежину – рятівну – і пасквіль. —
Дійсність – бар’єр, та – дух – не знає – греблі.

Й дитячий – погляд – і навіки – згрубле.
Знов – вздовж – галактик – все нові – вогні:
Амур – в пісочку, що – підкови – гне.

Ще – світ – не світ, а сурми, що – кришталь,
Який – стежки – крізь – тлін – і сліпоту.
Єдине – серце, – мандрівний – атол, —
Яке, – хоч – й тіло, поза – межі – тіл —

Й за вуха – тих, хто – в немощах – капарить, [30] Капарити – партачити, бідувати.
Вряди-годи – за парашутик – й пір’я.
Дарма що – двері – в невимовне – поруч, —
Прочинені, – й останнім, які – перші. —

І річка – віник, й Авгієві – стайні
Аж сяють. – Й промінь – в суліях – настої —
Для свята, що – еони – на марниці

В процесах – переміщень – і стагнацій. —
Мізерний – вузлик, – й знову – карусель, —
І сад – цвіте. – Й нові – канали – сил.

На пральній дошці – ще – білизну – будні,
З-за хмаросяга – на пів неба – бадя. [31] Ба΄дя = ледачий віл.
Зникає – місто – у погодній – бодні. —
Вага, що – рівнодення – пообіднє.

Знов – мапу – існувань – розчиномет. —
Поверхню – хвиля – й те, чого – нема.
Принишкло – прицвяховане – й німе.
И коріння – закладають – динаміт.

Дівча – на дійсність: «цур тобі – і пек!» —
Яка – ніяк – не лізе – під ковпак.
Лиш усміхається – блакиті – мічман,

Котрий, – ногою – спогадів – курмаччя, [32] Курма΄ччя = дрантя, лахміття.
Хоча – стріла – чека – й серед кодол:
«Ти – тільки – ти! – І вже – рука – багдаль [33] Багдаль = сап'ян з козиної шкіри.

Не дійсність – крани; – час – перебудови.
З ніг – валяться – спузири [34] Спуза΄р – пастух, до обов’язків якого входило підтримувати вогонь, заготовлювати дрова, носити воду. – і склодуви.
Дозорці тліну – не виходить – з дива:
У шапокляках – з фіфами – удави. —

Від вічности – ледь – невеличкий – змилок,
Який – за борт, як – корабель – до молу. —
Й на тому – місці – сад – й город, де – мальви.
Й на мить – весь світ – у роті – карамелька.

Хоч – поруч – барва – пік буття – спроквола,
Навкілля – підіймаючи – на вила. —
Й на інший лад – свідомість – і літопис,