Емма Андієвська - Шухлядні краєвиди

Де – людству – новий вимір – альбатрос. —
Й біжить – факір, на голові – матрац,
Бо – кожному – щемить – й місяцетрус,
І конче – буфер, щоб – до норми – стрес. —

Відвіяв – час – і рідних, і матусю,
Й доводиться – самому – те, що – тисне. —
Женуть – із прірв – потвор – маховики. —

Та – і граніт – колоссям – пророста. —
І море – знов – солончаки – пустель.
Й увесь світ – серце, що— з очей – мости.

Літають – щастя – й намірів – пір’їнки.
Малому – на подряпину – зеленку.
Два дженджики – змагаються – за юнку.
Добродій – в брилику – усмак – кров’янку.

На мить – з кущів – біля каварні – скрекіт.
Повішений – пішов – до бару – з крокви.
Обслуга – закладу – в циліндрах – круки.
Зідхання. Галас. Співи. Охи. Крики.

Ворожку – робота – з намету – чути.
Моряк – на дошці – вибива – чечітку.
Тут – ковтачі – вогню, там – линвоскоки,

Гіпнотизери, картярі, макаки.
Хто – душу, хто підметки – залиша. —
Хто – й заграву над містом, – чвал лошиць.

Сенс існування – гілочкою – глоду—
У склянці,– і свідомість – на боліди.
Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве.
Згорнулася – і скатом – геть – полуда.

Ще – поруч – чути: озія′ – талапа.
Та і її вже – присмерку – поліпи.
Хвиля, бува, – й агар агару – хлю′пне, [18] Хлю΄пне΄ = має 2 наголоси.
Щоб легше – вдосконалення – халепу.

Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус, [19] Трактус = спів римск. меси, який виконують у дні Великого посту чи жалобної служби.
Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти,
Клітини – вміст – для – світла – просякання.

І лицарі на тиграх – підвіконням, —
Знов – переорюють – і душу, й степ. —
І юнка, що – буття – на автостоп,

Із серця – стяг, що – на весь світ – росте.

Кипить – по краєвиду – у каструлі. —
Їх – час від часу, – неквапливо – кралі.
Навколо них в повітрі – хлопець – кролем:
Відрощує – собі – й навкіллю – крила.

Копилить – губи – при ляльках – лялькар.
Від сонця – в сизій мряці – кілька – шкур.
Біжить – собака, – весь світ – набакир.
Мокриці – тягнуть – в гай – тенісний корт.

Сидить – на гілці – нерухомо – леліт. [20] Леліт = сич.
В грудки – латаття – гусне – прохололі:
Вода – сліди – скубальної – машини,

Яка – за співом – інколи – й вільшанки.
Й лише – лоза – ще – коротко – тріщить,
Де – стежку – існування коліща.

Працює – над годинником – дзиґар, [22] Дзиґар = годинникар
Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.
Час – вивітрився, – кілька – кучугур
Та горб на плечах, – для майстерні – герб.

Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,
Ногою геть – і рідне, і нерідне.
Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.
Вилоги – дня – від покладів – природніх.

Рибалка над струмком – додому – вилов,
Зозуля – груш – на вербах – накувала.
Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —
Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.

Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.
Замість – світила, в небі – зяє – рот.
Навколо – густо – світлова – кора.
Пік існування: жодних правил гри.

А серце – ще – ніяк – від ошелешень.
Взнаки дається – мілководний – лишок. —
Від обрію – лишилася – калюжа —
В процесі – відмирань – і відмолоджень.

Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,
Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.
І хмаросяги, кольорові – бутлі,

Що – звикли – доти – линтварі – дубити, [23] Линтварі дубити = жорстоко бити, карати. Линтвар = бараняча шкура.
Крокують – по – одинці – хто – куди,
Де – є джерела, із яких – майдан.

Райони – хмаросягів – торботряси, [24] Торботря΄си = жебраки
Цивілізацій – нестабільний – трусок.
Хоч порт – вирує: крани – й альбатроси. —
Одних – звитяги, інших – лихо – трусить.