Коллектив авторов - Основи економічних знань

Закон підвищення потреб відбиває постійний взаємозв’язок і взаємообумовленість між виробництвом, споживанням й економічним і духовним розвитком суспільства. Початковим орієнтиром розвитку виробництва є особисті і суспільні потреби, оскільки виробляти слід тільки ті економічні блага, в яких є першочергові потреби. Виробництво, задовольняючи існуючі потреби, постійно розвиває і створює нові види матеріальних і нематеріальних благ, які стимулюють появу нових потреб, які відбивають рівень економічного й духовного розвитку суспільства. Наприклад, в 1970-х рр. американське мале підприємство APPLE розробило і запропонувало ринку перші персональні комп’ютери, в успіху яких сумнівався багато хто. Але дуже швидко ці багатофункціональні пристрої отримали широке поширення і стали успішно задовольняти нові індивідуальні, колективні й громадські потреби. Для забезпечення їх широких можливостей виникла потреба у виробництві програмного забезпечення, принтерів, сканерів, звукових колонок, фотокамер, створення Інтернету. Нині APPLE є дуже великою компанією, ринкова вартість якої в лютому 2012 р. наблизилася до 500 млрд доларів. Причому всього за 40 днів після оголошення компанією про терміни появи нової версії планшетника IPad вона збільшилася на 100 млрд доларів. Тільки три компанії США свого часу досягали цього рубежу: Cisco, Microsoft і Intel.

У міру соціально економічного розвитку суспільства, змінюється структура потреб: деякі потреби старіють, з’являються нові, але ще швидше удосконалюються засоби їх задоволення. Наприклад, постійно скорочуються терміни освоєння нових моделей комп’ютерної і побутової техніки, технологічного устаткування тощо.

Одночасно слід враховувати, що розвиток виробництва збільшує його потреби у споживанні факторів виробництва. Тому у будь-якій країні завжди існує розрив між потребами населення і можливістю їх задоволення через обмеженість економічних і природних ресурсів. Економічні потреби безмежні, а виробничі ресурси – обмежені. У результаті виникає проблема вибору: які матеріальні продукти і послуги і в якому обсязі потрібно виробляти в певний період часу для кращого задоволення першочергових потреб.

Сутність проблеми вибору зазвичай демонструють за допомогою спрощеної моделі, яка отримала назву кривої виробничих можливостей (рис. 5.1). Подібні моделі розглядалися в роботах П. Самуельсона [9] і багатьох інших відомих зарубіжних і вітчизняних економістів.

Рис. 5.1. Крива виробничих можливостей

Виробнича можливість – це максимально можливе виробництво матеріальних продуктів і послуг у країни за короткостроковий період за умови максимально ефективного використання сучасних технологій і наявних ресурсів, тобто немає безробіття.

На рис. 5.1 зображено криву виробничих можливостей річного виробництва тролейбусів і автобусів. Точки Б, В, Г відбивають можливі максимальні обсяги виробництва і автобусів, і тролейбусів. Наприклад, у точці Б максимально можливий річний випуск тролейбусів – 150 тис. штук, а автобусів – 20 тис. штук. Відповідно в точках В і Г максимальні річні випуски автобусів складають 30 і 80 тис. штук, а тролейбусів відповідно 130 і 20 тис. штук на рік. А точки А і Д відповідають максимально можливим річним об’ємам виробництв або тільки тролейбусів (170 тис. штук), або тільки автобусів (100 тис. штук). Точка Е, яка знаходиться вище кривої виробничих можливостей показує нереальне співвідношення обсягів виробництва тролейбусів і автобусів через обмеженість ресурсів за цей короткостроковий період, тобто вона відображає перевищення виробничих можливостей. А точка Ж відображає варіанти річного виробництва тролейбусів і автобусів при неповному і неефективному використанні виробничих можливостей. Як видно з кривої виробничих можливостей, збільшення річного виробництва тролейбусів викликає необхідність скорочувати річні обсяги випуску автобусів і навпаки. Вимушене скорочення обсягів річного випуску автобусів або тролейбусів прийнято називати альтернативними витратами виробництва. Наприклад, збільшення виробництва тролейбусів з 150 до 170 тис. штук на рік викликає альтернативні витрати виробництва у вигляді скорочення річного випуску автобусів з 20 тис. шт. до 0. Подібні проблеми вибору доводиться постійно вирішувати як на рівні народного господарства в цілому, регіону, так і окремих підприємств.