Коллектив авторов - Основи економічних знань

Марксистська політична економія, середина ХІХ – ХХ ст.Марксизм виник у 40-х рр. ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже, формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням соціальних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

Це позначилось на методології дослідження. Маркс та Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно пов’язується з історичним методом і уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції ґенези кожної з них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну.

Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні історичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Поряд з цим вони скористались підходом, характерним для класичної школи, що відзначався глибиною проникнення в суть явища, виокремлюванням найголовнішого, визначального в суспільному економічному розвитку. Цей метод отримав назву наукової абстракції.

Марксистська політична економія у тому вигляді, як її було започатковано К. Марксом та Ф. Енгельсом, увібрала в себе всі методи дослідження, доповнивши їх новим підходом – визначенням економічних процесів як фази соціальноекономічного розвитку, економічні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилежних, конфліктуючих інтересів. Суспільство, таким чином, розглядається з погляду боротьби класів.

У фундаментальній праці К. Маркса «Капітал» відображено діалектику розвитку капіталістичного суспільства, усебічно проаналізовано все суттєве в економічних явищах та форми їхнього прояву, подано визначення причин порушення економічної рівноваги та суперечностей у розвитку капіталізму, з огляду на теоретико-економічні аргументи.

Маржиналізм, ХІХ ст.В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова течія – маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом розвитку політичної економії. Об’єктивна зумовленість її появи полягала в глибоких змінах, що відбувались в цей час у суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково технічного прогресу. Серед цих змін – перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування нових, складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері споживання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних положень «класичної школи», формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільноекономічної практики.

Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (англ. marginal – граничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної однобічності. Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржинальною революцією» в економічній науці. Серед відомих представників цього напряму – Г. Госсен, Й. фон Тюнен, Ж. Дюпюї, О. Курно, К. Менгер, Ф. фон Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Кларк, К. Вікссель, В. Парето.

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалася у 70-ті рр. ХІХ ст. (К. Менгер, Ф. фон Візер, Е. Бем-Баверк). Її характерні методологічні особливості: ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ; використання в якості головного об’єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства; визнання домінування споживання над виробництвом.