Коллектив авторов - Основи економічних знань

Конкретно-наукове методологічне знанняявляє собою багаторівневу систему обґрунтування найбільш адекватних щодо теорії конкретної науки методологічних принципів, прийомів, форм, способів, операцій, умов і критеріїв його побудови.

Динамічний підхід,сутність якого сформулював видатний економіст-теоретик Н. Д. Кондрат’єв: «динамічна точка зору розглядає економічні явища у процесі зміни економічних елементів та їх співвідношень. … якщо для статики основною категорією аналізу є категорія незмінюваності, тотожності … то для динаміки основною категорією буде категорія зміни, різниці та, у зв’язку із цим, концепції процесу зміни та їх зв’язку»; «економічна статика вивчає допустимі та раціональні стани економіки», економічна ж динаміка «досліджує процеси, тобто послідовності станів та переходи від одних станів до інших, визначаючи таким чином можливі та кращі траекторії розвитку економічної системи, що моделюється».

Системний підхід– визнання того, що у світі усе взаємопов’язане й жодне явище не можна розглядати відірвано від усіх інших явищ і процесів. Перевагою системного підходу у дослідженнях сучасних надскладних соціальних систем є насамперед його спрямованість на пізнання не окремих складових (змінних) певної системи, як незалежних елементів, а на усвідомлення цих змінних взаємозалежними, отже, на виявлення сутності, характеру, форм взаємозв’язків між елементами, як органічними, невід’ємними частками цілого, що дозволяє визначити ті стани і форми взаємозв’язків у системі, врахування та використання яких забезпечує значний синергетичний ефект функціонування цих зв’язків як складових єдиного цілого.

Інституційний підхід– з’являється водночас із формуванням базових засад інституціональної теорії, згідно з положеннями якої «людське господарство – це інституційно оформлений процес», воно «укорінено в інститутах, економічних та неекономічних, вплетено в них». Саме інституційне оформлення господарської системи надає їй «внутрішньої єдності та стабільності, … породжує структуру, наділену в суспільстві конкретною функцією. Інституційний підхід у дослідженнях передбачає концентрацію уваги «на цінностях, мотивах та політиці», тобто враховує не лише суто економічні чинники економічного розвитку, але й систему чинників позаекономічних – соціальних, політичних, духовних, культурних тощо.

Інститути– це:

1) прийняті у суспільстві правила взаємодії індивідів, що склалися в процесі розвитку культури та визначають звичний спосіб організації тієї чи іншої сфери суспільного життя (Корнійчук);

2) правила гри у суспільстві або створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми (Д. Норт);

3) сукупність, яка складається з правил або декількох правил та зовнішнього механізму примусу індивідів до виконання цього правила (В. Л. Тамбовцев). Дуглас Норт: «головна роль, яку інститути відіграють у суспільстві, полягає у зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча й не обов’язково ефективної) структури взаємодії між людьми».

Парадигма(грец. paradeigma; англ. paradigm – приклад, зразок) розуміється як висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що домінують протягом певного історичного періоду в науковому середовищі. Парадигма виконує роль «дисциплінарної матриці» (Кун), яка пропонує досліднику дотримуватися певних визнаних норм, правил, алгоритму проникнення у сутність економічних явищ і процесів, що аналізуються.

Економічна людина (нomo economicus)– сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання у ньому рис працівника та власника. Економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людинипрацівника, як основного елемента системи продуктивних сил, і людини-власника, як суб’єкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності.

Людина соціальна– умова, інституціональна форма та результат становлення системи соціальних відносин, в межах якої всебічно розвиваються сутність і сили людини, відбувається її перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної сутності людини. Соціальна людина не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника. Тому людина, як індивідуальність, за словами Геґеля, утримує в собі нескінченну множинність відносин і зв’язків, що належать до конкретного змісту людської душі. З-поміж потреб соціальної людини вирішальну роль у перспективі відіграватимуть потреби у вільній творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному її вдосконаленні, потреби у всебічному розвитку здібностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активного життя.