Коллектив авторов - Основи економічних знань

Господарська система, або господарський порядок– конкретна форма економічного/господарського устрою народного господарства. Включає, окрім господарської конституції (господарського права), сукупність формальних і неформальних суспільних інститутів, механізмів, варіантів дії, поведінки. Господарський порядок може бути встановлений державою, або зростати природним шляхом у ході історичного розвитку. Господарські порядки розглядаються як реальні типи господарства, наповнені конкретним емпіричним змістом та логічно систематизовані з використанням певних інструментів теоретичного аналізу. Розрізняють історично два принципово протилежних типи господарського порядку: ринкове господарство та централізовано кероване (планове) господарство.

Субстанція(лат. substantia – сутність) – 1) першооснова, сутність усіх речей і явищ; 2) основа, сутність чогось. Субстанціональний– суттєвий, основний.

Об’єктдослідження економічної науки – весь соціально-економічний простір, у якому відбувається життєдіяльність окремої людини, окремого народу, суспільства, держави та світу в цілому.

Предметекономічної теорії, усіх економічних наук – насамперед закони та закономірності економічного розвитку суспільства, ті конкретні інститути та інструменти, дії, які забезпечують цілісність, стійкість, відкритість економічних систем, реалізацію їх внутрішніх базових засад в ефективному функціонуванні систем господарських на основі реалізації стратегічних і тактичних цілей економічної політики держав і бізнесу, яка формується відповідно до рівня пізнання внутрішніх законів розвитку економіки та суспільства на певному історичному етапі їх функціонування. Отже, предметом економічної наукиє насамперед пізнання загальних законів економічного життя та на цій основі законів, принципів, цілей, інституціональних форм функціонування та розвитку економіки в межах тієї чи іншої суспільної системи у кожний даний історичний період її життєвого циклу. Один із наріжних каменів предмета економічної науки на всіх історичних етапах її розвитку є дослідження сутності, функцій та напрямів трансформації економічних потреб, інтересів, системи мотивації економічної та виробничої діяльності людини, бізнесу, суспільства. Водночас предметом економічної науки є не лише загальні економічні закони розвитку виробництва, не лише система потреб, інтересів, мотивів і стимулів економічної діяльності, а й економічні відносини, соціальні умови функціонування економіки, які формують способи та методи задоволення потреб та інтересів як окремої людини, так і усіх основних соціальних груп, бізнесу, суспільства, держави.

Предмет науки –уся потенційна безліч об’єктів і різноманітних систем об’єктів, їх властивостей, відносин, законів функціонування та зміни.

Потреба– це нестача чогось, яка відчувається окремою людиною, групою людей, суспільством.

Інтерес– форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до задоволення її, включаючи вибір людиною засобів задоволення потреби.

Економічний інтерес– це усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити великий спектр своїх потреб, що є об’єктивною спонукою господарської діяльності.

Мотив –внутрішня спонука до конкретної дії, спрямована на задоволення потреби та інтересу, є структурним елементом у системі впливів на виробничу, економічну діяльність людини.

Мотивація– комплекс внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, окремої соціальної групи або суспільства на досягнення усвідомленої мети.

Стимулидо ефективної праці – система заходів, до яких вдаються суб’єкти підприємницької діяльності і держава з метою спонукання до праці. Така система включає як матеріальне, так і нематеріальне стимулювання.

Три основні види пізнання:

• буденне– засноване на повсякденному досвіді та здоровому глузді;

• художнє– характеризується чуттєво-образним вираженням дійсності;

• наукове– основними рисами його є системність, обґрунтованість, аналітичність використання спеціально розроблених методів дослідження тощо. Наукове мислення відрізняється від побутового насамперед здатністю створювати (конструювати) точні та однозначні абстрактні та ідеальні об’єкти, логічно взаємопов’язані системи таких об’єктів (наукову реальність), формулювати закони і принципи їх самоорганізації, зміни та розвитку, пояснювати, передбачати їх поведінку та ефективно використовувати в інтересах людини для її успішної адаптації до оточуючої дійсності, її структуризації, для контролю та управління природними та соціальними процесами.