Коллектив авторов - Основи економічних знань

Зокрема, слід насамперед назвати теоретичні школи маржиналізму, неокласицизму, інституціоналізму, кейнсіанства, монетаризму, неокласичного синтезу, про які докладно мова йтиме у наступних розділах, а також, сучасні напрями розвитку власне політичної економії, такі як радикальна (неомарксистська) політична економія, нова, або конституційна, субстантивістська, інституціональна, міжнародна політична економія тощо.

Врешті-решт, розвиток економічних знань, їх спеціалізація в залежності від потреб функціонування національних господарств, окремих їх елементів і підсистем породжує цілісну систему економічних наук, яка включає: загальні економічні науки– це власне політична економія, економічна теорія у широкому розумінні, економічна історія, історія економічної думки тощо; спеціальні, або функціональні, економічні науки,які вивчають окремі сфери економічних відносин та окремі функції економічної діяльності суб’єктів господарювання. Серед таких наук можна виділити економіку праці, економічну статистику, бухгалтерський облік, фінанси, кредит і грошовий обіг, економічну теорію підприємств, маркетинг, менеджмент, ціноутворення, економіко-математичні методи аналізу та ін.; галузеві економічні науки, які займаються дослідженнями особливостей економічних відносин та функціональних систем у різних галузях суспільного виробництва. Серед них – економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка освіти тощо.

Слід зазначити, що основою розвитку системи економічних наук протягом майже усього ХХ ст. була економічна теорія у широкому розумінні цього поняття. Вона спрямована на функціонально-факторний аналіз законів розвитку ринкової системи, її окремих сфер і елементів, практичних форм взаємодії окремих суб’єктів економічної діяльності. Зокрема, більшість сучасних шкіл визначає предмет економічної теорії «як вивчення використання рідкісних економічних благ з метою задоволення потреб людей» [12, с. 18]. Основними (складовими) підрозділами економічної теорії у такому розумінні є макроекономіка та мікроекономіка.

Макроекономікубільшість учених розглядають як частину теоретичної економічної науки, яка вивчає закономірності функціонування господарства на рівні національної держави. Вона аналізує поведінку агрегованих суб’єктів: сектора домогосподарств, підприємницького сектора, секторів держави та закордону. Об’єктом її аналізу є макроекономічні показники: валовий внутрішній продукт, національний дохід, рівень цін, рівень інфляції, рівень безробіття та ін., про які мова йтиме у наступних розділах. Мікроекономікарозглядається як частина економічної науки, яка вивчає економічні явища, процеси та економічну поведінку суб’єктів господарювання первинної ланки: домогосподарства, підприємства (фірми). Вона вивчає ціни на окремі товари, витрати на їх виробництво, прибуток, заробітну плату, індивідуальний та ринковий попит, індивідуальну та ринкову пропозицію, типи ринкових структур, галузеві ринки тощо.

Вивчення даної теми дозволяє сформулювати думку, згідно з якою запорукою існування та розвитку людини завжди є, по-перше, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг, поза споживанням яких людина існувати не може, а, по-друге, формування та удосконалення через розвиток усієї сукупності соціальних зв’язків окремих індивідів, суб’єктів господарської діяльності іншими індивідами, оскільки поза такими зв’язками людина також не може існувати. Отже, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг для задоволення потреб людини набуває суспільного характеру, оскільки передбачає взаємодію окремих виробників із виробниками на якихось певних принципах та умовах, що й складає внутрішню сутність такого поняття як економіка.

Формування засад суспільного виробництва як стійкої інституційної форми задоволення потреб викликає необхідність певної сукупності економічних знань, які б дозволяли регулювати, контролювати, у певній мірі прогнозувати як виробництво, так і розподіл, споживання наявних ресурсів і продуктів праці в інтересах певних людей, соціальних груп, держави тощо. Перші спроби узагальнення принципів і законів економічного життя були зроблені понад дві тисячі років тому, в умовах становлення інститутів держави, системи господарювання, торговельних відносин як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках.