Ірина Стефанюк - Ти хочеш яблуко?

– Я майбутній чоловік!

– Ну, якщо так, то пройдіть он до тієї гримерної.

Знайдете її там!

– Дякую, Ви мене врятували!

Тато підійшов до дверей, тричі постукав. Пролунало милозвучно: «Відчинено, заходьте!» Гримерна кімната була маленькою, але яскраво освітленою.

Сміливо ввійшов. І… раптом уся рішучість кудись поділася! Він не очікував від себе такої скутості… А зблизька ця жінка виглядала ще привабливішою. В неї було напрочуд гармонійне обличчя: виразні брови, великі темно-коричневі очі, ніс із дрібним ластовинням та яскраво-червоні губи. Під сценічним макіяжем він бачив її природну красу. Вона стояла, немов молода цариця: горда постава, розправлені плечі, піднята голівка, красиві груди гойдались від подихів.

Декілька секунд збентеження… І тато взяв себе в руки, зібрався духом. Зробив декілька кроків назустріч, кашкет повісив на вішак, опустився на коліна і, дивлячись прямо у вічі незнайомці, голосно продекламував:

– Візьміть мою руку! Дарую Вам моє серце! Ваше життя буде зі мною солодким! – ліва рука з піднятим ліктем тримала цукерки та квіти, а праву руку приклав до грудей.

Приголомшена раптовістю ситуації, жінка не змогла збагнути, чи це розіграш, чи щиросердечна пропозиція? Але цей високий красивий офіцер у білій формі з низкою нагород був таким елегантним, що їй захотілось підіграти йому. Вона простягнула руку. Тато з трепетом підніс її пальці до вуст і ніжно поцілував… Все відбувалось, як у фільмах, неймовірно!

– Кавалер пропонує дамі руку та серце? – щирий та приємний жіночий сміх заполонив усю гримерку.

Він насолоджувався її сміхом і милувався нею.

Вона, не витримавши, запитала:

– Ви серйозно чи жартуєте?

– Обіцяю Вас оберігати й шанувати!

У відповідь лунав знову сміх.

– Я не піднімусь, допоки не дасте згоди! – наполягав батько.

Своєю напористістю він підкоряв маму.

– Гаразд… Та я не кажу – ні, але й не кажу – так! Я подумаю…

– Даю Вам час на роздуми до вечора. Запрошую Вас до ресторану «Скала»! – лише тоді галантно підвівся батько. – О котрій годині визначайте Ви!

– Мене влаштовує сьома вечора.

– Кожну хвилину до сьомої буду мріяти про Вас!

З офіцерською вишколеністю вклонився, здійняв кашкета, прокрокував до виходу й тихо зачинив за собою двері.

Що це було? Мама розповідала, що потім довго дивилася на зачинені двері та не могла прийти до тями. В середині вирував фонтан емоцій, а в голові безліч запитань! Хто він? Звідки? Цей чоловік у військовій формі мене не знає, та, навіть, не спитав, як звати?! Хоч моє ім'я Марія йому, напевне, сподобається! А його як звати? І є різниця у віці, точно більше 10 років! Але що значать літа! От і їй немало – 30 буде! Позаду Івано-Франківське музичне училище, Львівська консерваторія, робота в музичній школі, виступи, гастролі… Та вечори проводила самотньо. Подруги повиходили заміж, у всіх сім'ї, діти, домашні клопоти… В неї, звичайно ж, були хлопці, з якими зустрічалася довго, підтримувала стосунки. Але душа прагнула іншого, чекала на щось краще… На принца на білому коні? «Так цей чоловік не на білому коні, зате у білій формі! Можливо, це знак!» – весело підказувало серце.

А ввечері була уже каблучка… І відповідь: «Так!» Володя й Марія танцювали, розмовляли, довго сиділи уже в порожній ресторанній залі. Світанок зустріли разом…

В моїй уяві легко вимальовувалася вся ця картина зустрічі. Я підсвідомо теж хотіла зустріти свого судженого в театрі, в культурному центрі, щоб життя лилось на піднесеному духовному рівні… Може тому, що я мріяла, попросила… АНГЕЛИ ПОЧУЛИ і створили… Розклали наш день і умови знайомства так, щоб якоїсь миті ми змогли зупинитись одне біля одного…

Час не зупиняється, а невпинно минає… Ого! Мені варто поквапитись зі збиранням. До роботи необхідно ще знайти подарунок. Дещо придбали в подорожі та ще хочу вибрати Робертовій мамі плаття.

На диво, зібралась я досить швидко! Легкий брючний костюм білого кольору підкреслював оксамитовість шкіри. М'якою щіткою уміло вклала волосся… Декілька штрихів тушшю, помада тілесного відтінку окреслила ніжні обриси губ… Босоніжки на танкетці… І… парфуми… Коли краплі ароматів лягають на мене, я завжди заплющую очі. Щоб нічого не завадило вловити особливі ноти запаху… Коли рука поставила білий флакон парфумів, відчула завершеність…