Ірина Стефанюк - Ти хочеш яблуко?

– Посеред великого аркуша – яскраво-жовте сонце усміхається і навколо проміння! А як вручала подарунок, то промовила: «Мила бабусю! Хай це сонечко буде щодня у твоєму житті!» Я більш, ніж упевнена, коли Катеринка вітала, то по обличчю мами стікали сльози від розчуленості та дитячої любові. І зараз вона схлипнула від переповнених емоцій.

– Катеринка пішла в садочок охоче?

– Уже дочекалася нарешті вашого приїзду! Знає, що сьогодні заберете її швидше, бо ввечері святковий торт! Отож, запрошую!

– Дякуємо, мамо! Ми б прийшли і без запрошення!

– Тоді до зустрічі!

– До вечора!

Уже лунає інша мелодія. «Повітря» Бетховена… Нова програма в айфоні для визначення музики досить допомагала мені у розпізнаванні творів класиків. Якщо раніше майже на кожну другу композицію вмикала програму, то тепер все рідше шукаю підказку. Так доречно і своєчасно Роберт угадав із подарунком – сучасним телефоном! І як здорово, що розширюються технології на благо людства!

А зараз час для водних процедур. У просторій ванній кімнаті повільно скинула шовковий пеньюар і ретельно вдивилася в образ у дзеркалі. Локони кольору темного шоколаду плавно спадали на плечі. Великі карі очі, довгі вії… Уже проглядались ледь помітні зморшки. «Ну, все ж таки не дівчинка, але молода і приваблива!» – майнуло мимоволі. Струн ка постать. Свіжа середземноморська засмага нада вала тілу спокусливості. Провела рукою від підборіддя до невеличких грудей, які біліли на тлі загорілого тіла, до тонкої талії, по підтягнутому животику, ідеальних сідничках… Відчула в собі солодке бажання любові… Обличчя в дзеркалі розквітло… «Життя прекрасне!» – промовили її вуста… Вона підняла руки догори, приємно потягнулася і склала руки в намасте: «Добрий ранок, новий день!» Запах лісових трав шампуню та крем-мила наповнив ванну кімнату. Оливковий лосьйон зволожив шкіру… Тіло дихало свіжістю.

В комфортному трикотажному костюмі заходилася готувати сніданок: свіжо вичавлений апельсиновий сік, вівсяна каша з сухофруктами. Заварила каву. «Яка ж смачна! Хороша якість!» – зауважила подумки, і, попиваючи напій, милувалася (вже вкотре) їхнім новим помешканням. Розмірковувала: «Чому ж нове, якщо перебралися сюди вже півроку тому? Напевно, так буде в їхній сімейній історії: та квартира і ця – нова. При згадуванні старої квартири в неї коливались двоякі почуття: сум і радість…

Вона виросла там. У міцній дружній сім'ї… Музика звучала в хаті безперервно: якщо мама не грала на фортепіано, то крутилася вінілова пла тівка на програвачі. Гм… Скільки співпадінь! Музика познайомила батьків і мене з Робертом! А місце зустрічі?!

Тато міг до нескінченності повторювати історію знайомства з мамою. Він тоді проходив строкову службу в одній із військових частин Ужгорода. На святкування з нагоди Дня Перемоги в драмтеатрі зібралися всі в формі, яку прикрашали відзнаки. «При повному параді!», – так гордо тато називав цей варіант військового одягу. Після офіційної урочистості розпочався концерт. Один виступ змінювався іншим: оркестр, оперні співаки, дітки, а потім на сцену вийшла… вона… Граціозно вклонилася залу, усміхнулася і подивилася на глядачів і на нього… Він ухопив блиск її очей! Ця жінка подарувала усмішку йому, лише йому! Поправила своє хвилясте шатенове волосся з неймовірною чарівністю і попрямувала до роялю. Довга чорна сукня з розсипом блискучого каміння окреслювали її тендітний стан. Неземна краса! А потім заграла… Виявилось, що він любить слухати класику! Тато казав, що ніколи в житті так сильно та енергійно не плескав у долоні, а «Браво!» кричав найголосніше. «Що робити? Який план дій? – думав він, спрацьовував військовий менталітет. – Не можна втрачати момент, все залежить від мене!» Хутко підвівся з місця. Намітились два варіанти. Перший: відразу йти знайомитись за куліси; другий: підійти елегантно. Зваживши секунду, вирішив діяти згідно з другим планом. Артисти – люди витончені, отже потрібно культурно. Кулею полетів до магазину, вибрав коробку «Стріла». Назва цукерок звучала, як почуття, що пронизали серце батька. У руці найкращий букет, вибраний на квітковому базарі, що недалеко від драмтеатру, і… тато був у повній готовності та впевненості в своїх намірах. За мить він стояв за лаштунками сцени, дочекався ведучого та без вступу звернувся:

– Де зараз піаністка в довгому платті?

– А Ви, власне, що хотіли? Хто Ви їй будете?

На що батько без коливань відповів: