Людмила Когут - Країна розбитих сердець

Медсестра вийшла, голосно рипнувши дверима. Уляна лежала в темряві палати і не хотіла відпускати гарний спомин про свій сон. Вона згадала одне побачення з Романом.

…Був сонячний жовтневий день – золота осінь. Вони поїхали в ліс. Ходили м'яким килимом пахучого опалого листя. Аромат осіннього лісу – неймовірний. Запах сухих трав, змішаний із духмяним запахом грибів, листя та дерев, п'янив. Таким повітрям неможливо надихатись.

Вони гуляли лісом, а потім влаштували пікнік – розклали вогнище і смажили на вогні ковбаски. До запаху казкового лісу додався апетитний запах диму та копченого м'яса. Зголоднілі, ласували підпечені ковбаски і раділи, як діти. Він ніжно годував її, знімаючи із дерев'яних шпажок нанизане м'ясо. Голосно студив його і весело сміявся, дмухаючи на рожеві, добре підсмажені шматочки, та остуджені клав Уляні в рот. Вона щасливо сміялась і почувалася юною дівчиною – їй було так добре, ніби в неї попереду ціле життя. А потім ситі й веселі довго цілувались і кохалися на м'якому золотому листяному килимі. І не було в цей час щасливіших людей, ніж вони. того дня Роман зачитав їй чудовий вірш. Він вивчив його напам'ять для неї і декламував із такою проникливою і душевною інтонацією, майже співаючи, що Уляна потім також вивчила цей вірш і часто читала його подумки, і тоді в її пам'яті оживало одухотворене обличчя Романа. Ось і зараз вона згадувала слова цього прекрасного вірша:

Ці прекрасні слова вірша Василя Симоненка були ніби про Романа – зараз він був для неї її щасливим нещастям…

…Пізніше, перед роботою, забігла Дарця і принесла смачний сніданок, побідкалася за цей трафунок, попросила, щоб подруга не брала до голови та до серця і виліковувалась.

Наступного дня її відвідали співробітниці, співчували і йойкали: «Усі ходимо під Богом і наступної хвилини можемо злягти! Лікуйся!»

Третій день був визначальним. Перед роботою прибігла Дарця зі сніданком і новиною: «Вчора ввечері дзвонив Роман і питав, де ти є? Чому більше тижня ти не відповідаєш по мобільному телефону? Я розповіла, що ти в лікарні із серцевим нападом, але причини не пояс- нила. Коли я сповістила про тебе, то він дуже захвилювався. Сказав, що сьогодні приїде, просив, щоб я провела його до тебе і щоб часом не зустрілись із твоїм Андрієм. Хочеш мене вбивай, але я не могла йому відмовити. Скажи, коли обіцяв прийти Андрій?».

Що могла на це відповісти Уляна? Вона була ображена на Романа, але хотіла розказати, що бачила його з Галиною, і почути його пояснення. Вона готова була ще раз пережити серцевий напад, але дізнатися правду з його уст, і дивитись йому в очі, коли він розповідатиме.

У полудень прийшов чоловік і приніс їй обід, попросила його і дітей сьогодні не приходити і не турбувати: хоче відпочити. Пізніше переступила поріг палати схвильована Дарця, а за нею зайшов Роман, в той час Уляна лежала під крапельницею. Роман прийшов із квітами і фруктами, віддав квіти Дарі і попросив поставити їх на тумбочці, сам же присів біля коханої, взяв руку, яка була вільною від крапельниці, підніс до своїх губ, поцілував кожен пальчик і долоню та з тривогою подивився їй в очі. Нічого не питав, тільки дивився. Прийшла медсестра, здивовано глянула на німу сцену, забрала стійку крапельниці, ще раз глянула на красеня, який сидів біля хворої, і вийшла. Роман попросив Дарцю вийти.

– Що з тобою сталось, Улясю! Я місця собі не знаходив цілий минулий тиждень і ці декілька днів, як відчував. Я тобі телефонував, ти не відповідала, я не знав, що й думати! Я тебе кохаю і буду кохати тебе і хворою, і здоровою. Я б хотів, щоб ми визначились із нашим статусом і були разом.

Цього Уляні було вже забагато:

– Ти що, хочеш, щоб я померла від хвилювання? Ти мені зраджуєш і хочеш, щоб ми були разом. Та як ти можеш мені таке пропонувати? Ти ница і підступна людина!