Хорхе Ліврага Ріцці - Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

– Даруйте мою настирливість…

– Головне, що її спричинює жадоба пізнання.

– Я хотів нагадати вам ваші таки слова, що ми можемо тлумачити тільки явлене, суто зовнішнє. То як ми можемо знати думку Бога, чи то пак Божественного?

– Бог, як ти його, мабуть, розумієш згідно з загальноприйнятими концепціями, – не зовсім те саме, що Божественне, про яке я говорив, але в цьому випадку вони збігаються. Скажімо, як ти можеш судити про політичні погляди ближнього?

– Я висновую це з його слів, писань або дій.

– А хіба про чиїсь кулінарні уподобання ти не судиш з наїдків на його столі?

– Здається, я розумію, до чого ви хилите…

– До Істини, Пабло Симоне! Як і в цих прикладах, ти можеш пізнати думки Божественного через його дії. Сонце світить усьому сущому, а все велетенське джерело природних багатств взаємодоповнюється і врівноважується у такий спосіб, щоб кожному дати все необхідне для розвитку. Тож хижакам не бракує здобичі, пташкам – зернят, скелям – хімічних елементів, тепла й тиску. Тут немає жодної преференції. Нам їжа шакала так само гидка, як для нього наші вишукані ароматизовані страви.

– Згоден. Але хіба ми не маємо такої переваги, як розум?

– Так, це дар і перевага людини, оскільки вона має відповідні тіла – фізичне, емоційне і ментальне. Але чи слугуватиме це такою самою перевагою будь-якій іншій живій істоті, яка до цього не готова? Хіба бомбарда, що в руках людини слугує для оборони, не становитиме певної небезпеки в руках дитини або божевільного?

Пабло Симона охопило відчуття дивовижного супокою, який він завжди прочував у лискучій космічній кроні дерева ночі. Це «Щось», яке він прочував не вперше, наближалося до нього, щораз зростаючи в перспективі очікування та надії. Нарешті юнак знову спитав:

– То скажи мені, мудрий брате, чи сама довершеність цих тіл приваблює божественну іскру, чи це вона робить їх довершеними? Іншими словами, чи всі істоти, навіть тварини, вже потенційно мають розум, чи Небо ним обдаровує?

– А як ти, любий юначе, гадаєш – ріка торує собі русло, чи, навпаки, природне русло в низині виповнюється водою і утворює ріку?

– Цікаве запитання! Гадаю, те і те має слушність.

– Правильно гадаєш. Але хіба та вода, що зрештою стає рікою, не впала передніш з неба? І хіба вона не підпорядкована законові, який відповідає іншому законові – законові необхідності та природній волі речей? Ось тобі відповідь на твоє запитання. Вода, що міститься у хмарах, – це Розум, радше Космічний Розум; ріка – це людський розум, а русло – нижчі тіла людини, на яких воно розміщується і плине.

– Я зрозумів, брате, але в дещо інший спосіб, ніж зазвичай. Я зрозумів не тільки своїм розумом, а й чимось подібним до інтуїції, яка озивається на твій голос.

– Слово «розуміти» має значно ширше й багатше значення, аніж йому зазвичай надають. Нині ти, Пабло Симоне, знаєш, що одвіку всі Релігії, як і Філософія за всіх часів, сприймали нашу сонячну систему як величезне органічне тіло, центром і серцем котрого є Сонце, а всі інші планети – його органами. Між усіма ними відбувається обмін первісною енергією, яка, урухомлена королем світил, плине артеріальними й венозними енергетичними системами до самісінької межі свого царства чи тіла. Дух, котрий, як і фізичне тіло, має все це з «центром свідомості» в Сонці, є нашим Богом, тим, що, в силу своїх обмежених можливостей, ми можемо збагнути. Він, своєю чергою, теж учень, і міститься в іншому, більшому зоряному організмі, а Дух цього іншого організму є його Богом. Ти мусиш звільнитися від будь-якої упередженості й примітивного розуміння можливого та неможливого. Пам’ятай слова Милостивого Вчителя: «Вгорі так само, як і внизу». Так вважали всі без винятку Вчителі, і це повторюватимуть ще і ще. Згадай свого улюбленого Платона. Його «Пізнай себе» дасть тобі ключ до розуміння. Якщо ти збагнеш, в який спосіб твої тонкі начала пов’язані з твоїм тілом і як вони діють, то побачиш те, що я передніше показав тобі у значно більшому масштабі. У твоєму тілі живе багато істот. Спробуй розгадати цю таїну. Не проси ще більше світла, ліпше позбудься сліпоти!

– Дивні речі ти кажеш…

– Авжеж. Ти виховувався на інших ідеях, переінакшених та перекручених, тож у них годі розгледіти загальну структуру, яку я тобі окреслив. Але розірви ментальні тенета! Злети, Сину Неба! Аналізуй і розважливо синтезуй, а якщо ти все-таки обереш те, чого тебе вчили передніш, можеш і далі в те вірити. Я не стану тобі на заваді. Я не є прибічником жодної Школи чи Релігії, які я знаю достеменно. Мене в них цікавить тільки загальна сутність. Я не накидаю тобі своє бачення, я вказую тобі шлях. Я не вимагаю від тебе інтелектуального послуху, а звертаюся радше до твого розуму, аби він став вільним. Зрештою, я не кажу тобі нічого неправдивого і не вимагаю від тебе більше, ніж від себе. Обміркуй усе це, Пабло Симоне, і якщо наступної весни ти не зміниш свого рішення прилучитися до Священної Науки, Таємних Містерій, я приведу тебе в Ложу і обійму тебе, як свого Сина.