Людмила Когут - Мудрі жінки

Про життя своєї колишньої дружини Богдан не знав нічого – він викреслив її зі своєї пам’яті назавжди.

Пірного осіннього дня успішний молодий чоловік вийшов із під’їзду і легкою ходою пішов до автостоянки, де стояла його «Ауді». Двірничка з повагою привіталась до Богдана. Оперлась на свою мітлу і подивилась услід цьому показному чоловікові.

Він завжди був привітний до неї, поважав людей, які робили свою працю якісно. Цей його принцип стосувався всіх, навіть чорноробів. Бачив, як старанно підтримувала двірничка лад в їхньому під’їзді та біля будинку. Маруся – так усі мешканці називали двірничку, не дозволяла підліткам курити в під’їзді чи біля будинку. Вікна на сходовій клітці були завжди чисті, біля них стояли горщики з різними квітами. У під’їзді вимита підлога, свіже повітря – не чути запаху сміттєпроводу. Завдяки працьовитій і акуратній Марусі їхній під’їзд був зразком чистоти і порядку.

Вона не зважала ні на кого. Як десь у вазоні бачила недопалок, то дзвонила у двері сусідніх квартир і соромила мешканців.

Її всі боялись, але і поважали за сумлінну працю, таку непрестижну, але вкрай потрібну.

Біля інших будинків можна побачити все – порожні пляшки, викинуті серед ночі з вікна використані презервативи та інший непотріб. Натомість у них обабіч будинку Маруся облаштувала клумби. Посаджені квіти дібрано зі смаком та любов’ю, за свої копійчані заробітки сама їх купувала. Хотіла, щоб квіти милували людське око і доглядала їх, як рідних дітей, яких вона не мала. Була одинока…

Мешканці були горді за те, що їхній будинок завжди був найохайніший. Коли з нагоди якогось свята до них приходили гості, то, вражені, зупинялися біля порога під’їзду. Такої чистоти у висотних будинках вони не бачили. Про якісь подряпини у ліфті чи припалені сірниками стелі не могло бути й мови. Ніхто з дітей не смів зайти і кинути на підлогу якесь сміття. Не піднімалась рука підпалити чи зіпсувати кнопки у ліфті, приклеїти десь жуйку. У під’їзді панувала «сувора Марусина диктатура».

Вона жила на першому поверсі в однокімнатній квартирі. І вартувала їхній під’їзд і вдень, і вночі.

Богдан пішов уперед, а Маруся подивилась йому услід і зітхнула:

– Такий гарний чоловік, а все сам і сам.

Бачила, що приходили до нього час від часу якісь жінки, але не було такої, що жила б у Богдановому помешканні постійно.

Диви, який перебірливий та вибагливий, – снували думки в Марусиній голові. «Чекає, певно, принцесу», – подумала і пішла поратись у квітнику.

Богдан прийшов на стоянку. Спересердя сплюнув – спущено два передніх колеса. Бортувати немає часу, та й має він лише одну «запаску».

Його гарний настрій наче вітром здуло. Ні, треба десь шукати гараж. Поки збудує свій – роки минуть.

Вирішив добратись на роботу на таксі. Недалеко була тролейбусна зупинка. Давно не користувався громадським транспортом або таксі. Здебільшого – своєю машиною чи авто колег. Стояв, чекав таксі і заспокоювався.

Брязкаючи залізяччям, під’їхав тролейбус, нерівно загальмував і зупинився. Богдан відійшов убік, щоб дати можливість пасажирам сісти в тролейбус. Щоправда, слово «сісти» тут було недоречне. Не сісти, а з великими зусиллями впхатись.

Дивився, як люди намагалися проштовхнутись у переповнений тролейбус. їх можна зрозуміти – усім треба їхати. За тим, з яким завзяттям вони продирались у залізну пащу тролейбуса, легко було визначити, який характер у людини.

Он до передніх дверей побігла молода жінка. Безцеремонно розіпхала всіх і перша проштовхнулась у двері. Але далі вже не йде, стала у проході. Чути її верескливий голос:

– Вам треба, то й пропихайтесь собі всередину, а я на наступній зупинці виходжу.

О, такій на шляху краще не ставати. Розтопче – і не скривиться. Лице таке миле, а душа – гнила.

У Богдана зовсім минула злість. Стоїть і дивиться виставу «Штурм тролейбуса». Майже всі пасажири пропхалися у тролейбус. Водій кричить:

– Відходьте від дверей! З відчиненими дверима не поїду.

Пасажири нервують. Задуха. Неприємні запахи – від когось

чути вчорашнім перегаром чи часником і цибулею, від когось – запахом немитого тіла. Молоді студентки поховали вередливі носики у свої блузки, щоб чути запах власних парфумів, а не брудних тіл і масного волосся. Богдан аж здригнувся від думки про те, що він, такий чистий, сам міг би опинитися в цій мішанині.

Тролейбус із несамовитим скреготом рушив. Швидко розігнався і різко зупинився. У тролейбусі жіночий лемент, але техніку безпеки дотримано – двері зачинено. Байдуже, що в когось розірвалися колготи чи зламався каблук. Порядок! Можна рушати до наступної зупинки. Дика реальність!