Юрій Логвин - Таємниця одного дiаманта

Бiльше про багатiїв Алi думати не захотiв. Вiн почав думати про чудеса – про летючих драконiв – летючих крокодилiв з крилами, як у кажана. Невеликого крокодила вiн бачив. I тепер намагався уявити, як же той крокодил летить – чи хвiст у нього пiд час лету висить чи нi?..

Сон i невиплаканi сльози зморили сина смiттяра, i вiн поволi занурився у теплий морок.

Крiзь дрiмоту ще чув чийсь зойк увi снi i щось нiби закапало з корабля у воду, наче хтось вилив воду iз чашi.

Прокинувся Алi, бо його штовхали п'ятою пiд ребра. Вiн розклепив повiки i побачив над собою перелякане й розлючене водночас лице кухаря.

– Прокидайся, байстрюченя! Бiда! Ангел смертi, Азраїл, завiтав до нас…

Алi сперся на витягнутi руки i люто видихнув у посмалену пику кухаревi:

– Якщо ти, мiй господине, ще раз скажеш, що я байстрюк, я тобi вночi горлянку розчикрижу! Вiд вуха до вуха! – Малий чув такi похвальби на М'ясному базарi.

– А! – заволав кухар. – Тримайте мене, бо я заколю цього поганця!

Проте байстрюком вiн Алi вдруге не назвав.

До кухаря легко пiдскочив огрядний капiтан i шарпонув за плече.

– Цить, дурню!.. Тут таємна смерть! – сичав вiн на свого пiдлеглого. – Стражники усiх нас замордують своїми допитами. Iншi тим часом прибудуть до Басри i дорого всi спродадуть…

Кухар безтямно подивився, на капiтана, на малого i щось собi замурмотiв пiд носа.

А син смiттяра, сотворивши молитву (як вчив його батько, ревнивий мусульманин – крiм вина, звичайно), заходився чистити посуд. Коли вiн все приготував, що вiд нього вимагалося, то витяг задубiлi шмати пампушки, взяв з корзини солодку цибулину.

Поки всi камешилися бiля мерця, тихо сварилися про щось, про щось домовлялися, малий з насолодою з'їв таку смачну цибулину i сухi окрушини. Навiть сльози не виступили.

Мертвяк його зовсiм не цiкавив, бiльше того, вiн його дуже лякав, як i всякi мертвяки. Хоч i не прислухався навмисне син смiттяра i навмисне не дивився на бак сафiни, вiн знав уже напевно, що нагла смерть наздогнала чорнобородого здорованя.

I раптом до хлопця прийшов переляк вiд власного бунту проти старшого. Переляк i водночас лють почали його просто трусити. Навiть зуби стукотiли. Та вiн зразу ж вирiшив, що нехай його заб'ють, але вiд своїх слiв не вiдречеться. Його судомило з такою силою, що вiн не мiг всидiти на мiсцi. Тому вирiшив, поки дорослi влаштують все з покiйником, вловити риби.

За каютою Джафара, за паками льняної пряжi скинув Алi сорочку i штани. А поясом, довгою замизканою ганчiркою, обгорнувся – негоже було бiгати голяка – волосся починало щедро сходити на його худющому тiлi.

Без жодного плюскоту хлопець скочив у воду. Вiдразу вiдчув, як його потягло течiєю вздовж борта сафiни. I що вiн зразу ж побачив – бризки кровi на промащених бiтумом дошках.

I зразу ж в його головi виникла картина – чорнобородий купець не завжди лягав з усiма покотом пiд напнутим повстяним покривалом. Бувало, що серед ночi вiн вилазив iз загального гурту i вмощувався бiля самiсiнького борту, загорнувшись у теплий вовняний плащ.

Малий уже проплив сафiну i зачепився руками за греблю, за очеретянi в'язанки, що скрiплювали землю. Вибухла нараз думка: «Невже отой старий – хашашiн, i вiн зарiзав уночi чорнобородого?!» Далi думка та не полинула, бо пальцi намацали в заглибинi мiж двома в'язанками очерету хвiст доброї рибини.

Алi щосили хапонув повiтря – i занурився пiд воду. Риба була здоровенна, i коли вiн просунув обидвi руки їй у зябра i потяг на себе, вона вся туго зiпнулась, потiм пружно розправилась, боляче зачепила колючкою спинного плавця по грудях. Вiн все ж прихопив зубами мiсце з'єднання риб'ячої голови зi спиною i щосили стиснув щелепи. Риба забилася з неймовiрною силою, та зразу ж i обм'якла. Алi ледь вiддихався, коли виринув на поверхню.

На сафiнi ж нiяк не могли дiйти до повної згоди, що ж дiяти?

Тому хлопчина встиг зловити ще трьох вусачiв i назбирати на схилi греблi сухих буйволячих кiзякiв.

З рибою вiн перелiз на сафiну по кормовiй линвi, вдягся i таким самим робом повернувся на берег по кiзяки з великою торбою.

Крiм кiзякiв вiй ще пiдiбрав, де тiльки мiг, сухi тростини, луску вiд пальмових стовбурiв.

Хлопець роздмухав жар, що зберiгався у глибинi жаровнi, i на власному паливi засмажив власну рибу.

Зрештою мерця з судна вiднесли на другий човен стражникiв. I зразу ж три судна вiдчалили, розпустили повнi вiтрила i хутко попливли вниз за течiєю.

Кухар заходився готувати рибу i мiсити тiсто на оладки. Вiн аж сичав вiд злостi, коли звертався до хлопчика. Малий мордувався страхом перед кухарем i злiстю на себе, що вiн так необачно пригрозив старшому. Та вирiшив – що б там не було, а страху свого не являти людям i вiд слiв своїх не вiдмовлятися!..