Остап Соколюк - Вийти з кола

Герцог гарячково зашепотів:

– Я вас люблю і тому міг би зробити вам сина. Звісно, Марек не повинен нічого знати – є правда, яка повинна бути брехнею. Лише так вона врятує світ. Однією згодою ви б врятували королівство, репутацію Марека і цілої сім’ї Закревських. А ще – зробили б мене найщасливішим чоловіком на землі.

Очі у Шандора були вирячені, наче у цю мить він уже уявляв, як Кароліна віддається йому прямо на королівському ложі. Погляд дівчини метнувся на дзеркало, що весь цей час було німим свідком розмови, і завмер – із того боку на неї витріщався Єрко, перший радник короля. Він дивився у дзеркало прямісінько на Кароліну, прискіпливо і нерухомо.

Королева здригнулась і побачила, що в залі з’явився король Марек VII Закревський. Поруч із ним був уже не такий як у дзеркалі, а усміхнений і привітний Єрко. Позаду монарха стовбичив охоронець Казимир, із незворушним виразом обличчя.

– Ця розмова більше не триватиме, – промовила королева.

Навіть не глянувши на герцога, вона зірвалась з місця. Проте чоловік встиг вхопити її за лікоть.

– Чи може я очікувати на відповідь, моя королево? – відчайдушно просичав він.

– Ніколи! Ніколи ви не отримаєте відповідь. І більше не смійте до мене наближатись, Шандор! – розлючено виплюнула слова королева, шарпнула ліктем і розвернулась до залу.

Музика немовби зазвучала гучніше. Кароліна Закревська посміхнулась і повагом рушила назустріч своєму чоловікові. Неначе мухи, її обліпили десятки заздрісних поглядів, а Єрко дивився на молоду королеву, ховаючи в кутиках губ кинджал посмішки.

По польовій дорозі в оточенні десятка вершників мчала карета. Візник оскаженіло шмагав коней і мав вигляд Сатани, якому раптом дозволили карати всіх грішників.

Сонце лише трохи встигло піднятись над горизонтом і здивовано розглядалось по боках, наче людина, що прийшла до тями після важкої травми. Сонце було рідкісним гостем на небі цього королівства.

Всередині карети з одного боку сиділи король Марек Закревський і охоронець Казимир. Навпроти – радник Єрко. Погляд Марека нахмурено вчепився у скупий краєвид, що виднівся через віконце карети. Обличчя Казимира було кам’яним і беземоційним. Єрко, невдоволено скривившись, блукав очима по всьому довкола. Врешті його язик не стерпів мовчанки:

– Даруйте Ваша Милосте, але заради якого щістя ми повинні так поспішати?

Марек не відповідав. 30-річний король бачив себе на власному розкішному ліжку. Поруч із ним біліло прекрасне оголене плече Кароліни. Він прокидається і водить поглядом по силуету коханої жінки, що огорнутий серпанком ранкового сонця. Нахиляється до неї і цілує у шию. Чує її поривчасте дихання.

– Моя найдорожча? Щось трапилось?

Кароліна схлипує.

– Каролінко, сонце моє, що таке?

Королева повертається до нього. Очі у неї заплакані, але голос стриманий і твердий.

– Вчора, під час балу, герцог Шандор де Руанський зізнався мені у коханні і запропонував зробити дитину. Заради блага королівства.

– Єсно. Все єсненько, – Єрко так і не отримує відповіді на своє запитання – Марек прикутий поглядом до пейзажу за вікном.

Карета мчала по дорозі, відчайдушно підстрибуючи, і візник, здавалося, давно забув, який «цінний вантаж» він перевозить. Загін вершників, що супроводжував короля, також не відставав. На чолі охорони був сам Геральд – найкращий рицар у королівстві.

Дорога вивела ескорт до величезної садиби герцога де Руанського. Карета різко повернула і попрямувала вздовж високої загорожі. Від повороту пасажири мало не обнялись. Єрко кинуло на Марека, і він трохи зніяковіло поспішив повернутись на своє місце.

– Пробачте Ваша Світлосте, але тут таке діється, що я просто не винен, – розвів радник руками.

Марек коротко кивнув Єрко. У цю ж мить Казимир висунувся у вікно і подав знак вершникам. Геральд осадив коня і підняв руку. Загін миттєво відреагував на команду ватажка і спинився. Охоронці провели поглядами карету, що уже наближалась до воріт маєтку герцога.

– Наш візит цілком анонімний? – хмикнув Єрко.

Він знову не дочекався відповіді, але для радника воно й не було потрібно. Єрко ще вранці все втямив, коли вони сідали в карету без королівського герба і брали іншого візника. Радник розумів, чого хоче Марек, але й знав помилку, якої він допустився.

Вартовий біля воріт помітив екіпаж, що стрімко наближався до володінь герцога. Якийсь час він напружено вдивлявся в карету. Зненацька воїн гукнув щось хлопчикові, котрий стояв поруч, і той рвонув з місця.