Вадим Карпік - Палак

– Так, тяжко буде, адже царські сколоти з дитинства в сідлі: верхи їдять, сплять, живуть. Ну, нічого, наш син міцний, кмітливий, упертий, швидко навчиться всіх премудростей військової справи.

Чоловік ще раз подивився туди, де у степу розчинились вершники і вози, забравши із собою його дитину…

Палак отетеріло з роззявленим ротом роздивлявся величезну ассу – стоянку скіфів.

– Ти чого? – штурхонув його Гнур.

– Та я ніколи ще не бачив стільки людей разом, – ніяковіючи, відповів юнак.

Сотник голосно зареготав.

– Ти, як немовля, ще нічого не бачив і не знаєш.

Палак зашарівся.

– Та нічого, я тобі допоможу, бо ти мені подобаєшся. Зачекай, я здам збіжжя і поїдемо до Ліка.

– Хто такий Лік?

– Лі-ік, – загадково протягнув Гнур, – Лік – це мій учитель. Та й не тільки мій. Він виховав багатьох великих воїнів… Самого царя Ідантірса навчав, а зараз готує до походів царевича Скілура…

– Чекай мене тут. Нікуди не їдь.

– Гаразд, – сказав Палак, оглядаючись навкруги.

– Нікуди не їдь, ні з ким не сперечайся і, взагалі, ні з ким не розмовляй. Це може бути для тебе небезпечно. Зрозумів?

– Так.

– Тож чекай, – сказав сотник і поскакав наздоганяти караван.

Палак просто сповз із коня і став розминати тіло, що боліло після триденної поїздки верхи. Гнур же, здавалось, зовсім не відчував дискомфорту від їзди. Як тільки юнак взяв руки в боки і прогнувся, щоб випрямити спину, почувся дзвінкий звук нагая і оклик: «З дороги!» Кінь Палака раптово сіпнувся і збив хлопця з ніг. По дорозі, де стояв юнак, пролетіло з десяток лютого вигляду вершників. Палак схопився на ноги, голосно вилаявся та, побачивши, що лайка не досягла мети, сплюнув і схопив коня за повід:

– Гей, заспокойся! – поплескав тварину по шиї і, коли той затих, став розглядати все навкруги.

Куди не глянь, скрізь стояли білі чи сірі шатра, більші та менші, вкриті товстою шерстяною тканиною чи шкірами. Біля них бавилися діти, бекали вівці та кози, мукали корови й бики, іржали коні, гавкали собаки. Зовсім поруч три вершники прогнали великий табун коней. Важко було навіть уявити, скільки тварин було в ньому. Густа хмара пилу лягла на селище. Хтось голосно й не добираючи слів, облаяв за це пастухів. Пилюка трохи розвіялась, і юнак продовжив свої спостереження. Ось жінка сидить біла намету і ретельно зшиває шкіри великим залізним гачком. Інша чаклує над казаном, готуючи обід для юрби дітей, що граються поруч. Ще далі молода повновида жінка спустила хлопчакові штани і, перекинувши через коліно, завзято шмагала шкіряним паском. Хлопець голосно репетував і намагався вирватись. До них під’їхав бородатий сколот, щось сказав, не злазячи з коня. Жінка облишила малого і зникла в шатрі. Хлопчина швидко натягнув штани і прожогом кинувся навтьоки. Молодиця винесла оберемок стріл. Сколот запхав їх у тул і галопом погнав коня у степ. Жінка оглянулась, шукаючи свою жертву, і, побачивши, що за хлопцем слід прохолов, плюнула і заховалась у наметі.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.