Світлана Румянцева - Дзвоники

– Ну, давайте ще раз познайомимось, – запропонувала начальниця, беручи до рук декілька роздрукованих аркушів паперу.

Зазирнувши на першу сторінку, вона продекламувала:

– Чайка Олеся Віталіївна. Дуже приємно.

Зрозумівши, що жінка дивиться у резюме, яке Олеся оце нещодавно надсилала на електронну пошту компанії, вона кинула розгублений погляд на теку з паперами, яку й собі тримала в руках і ще не встигла віддати.

– А… Не турбуйтесь. Я вже роздрукувала. То пусте, – заспокоїла Олесю начальниця, спостерігши її здивування. – Ну а мене звати Ксенія Кулик. Бачте, ви – Чайка, я – Кулик. Обидві кружляємо у блакитному небі, вдихаємо свіже морське повітря. Вільні, незалежні птахи. Маємо порозумітися і в роботі.

Олеся відповіла на це чемною усмішкою.

– До речі, одна з моїх бабусь також була родом з Чайок. Може, в нас були спільні пращури. Хтозна, – розмірковувала далі пані Ксенія.

– Навряд чи, адже я Чайка по чоловіку, – поспішила запевнити Олеся.

– А… Так… – розчаровано пробурмотіла начальниця, заразом гортаючи аркуші Олесиного резюме. – Так, тут же написано, що ви заміжня. І чого це я одразу не збагнула щодо прізвища? Давно у шлюбі?

– Декілька місяців, – відповіла Олеся.

– О! Вітаю! То вже позаду медовий місяць… весільна подорож… Ну ви прямо з корабля на бал.

– Не те, щоб… А втім, дякую, – сором’язливо відповіла Олеся, пригадуючи і свій медовий місяць, що непомітно проминув у маленькій квартирі, вікна якої виглядали на стару трамвайну колію, і весільну мандрівку, яка тривала не далі ніж тягнулися ті доісторичні сталеві рейки.

– Однак ми трохи відволіклись, – нарешті отямилася від роздумів пані Ксенія. – Давайте про роботу. Мені сподобалися статті, які ви надіслали. Маю визнати, ви маєте гарний стиль подання матеріалу, вмієте усе логічно пояснити, словом, відчуваєте тему. Мені це імпонує. Як ви знаєте, наша компанія працює в будівельній галузі. Ну, все, що відбувається у них на будмайданчиках, то справа вищого керівництва, а завдання нашої редакції – освічувати діяльність фірми та будівельного сектору в цілому у друкованих виданнях (у нас їх декілька) та на інтернет-сторінках. Я особисто керую виходом у медіапростір журналу та сайту. У цій будівлі сидять ще й інші наші колеги. В них там свої завдання.

Олеся слухала мовчки та кивала головою, потайки уважно розглядаючи свою співрозмовницю. Із самого початку яскрава та доглянута зовнішність Ксенії Кулик хоча й вразила Олесю, як і багатьох інших, проте аж ніяк не ввела її в оману. Більш прискіпливе вивчення зрештою допомогло Олесі помітити на обличчі Ксенії маленькі зморшки, майстерно приховані під товстим шаром бежевої пудри, трохи припухлі, змарнілі віки та нездорову блідість шкіри. Це дало їй підстави припустити, що за віком начальниця дещо старша ніж намагається виглядати. Принаймні, старша за саму Олесю років на п’ять-шість.

– Про ваші безпосередні обов’язки ми ще поговоримо більш детально, – продовжувала тим часом пані Кулик. – Для початку зазначу, що ви повинні відвідувати різні заходи, прес-конференції, виставки, презентації, а також працювати в офісі. Тобто, нічого для вас нового – суто журналістська робота. До речі, згідно з резюме, ви маєте гарну фахову підготовку філолога, вона прослідковується і у ваших статтях, з якими я ознайомилась. Думаю, ви не будете проти за потреби давати підказки та поради нашим колегам…

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.