Марина и Сергей Дяченко - Зло не має влади

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина и Сергей Дяченко - Зло не має влади» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Жанр: foreign_language, Героическая фантастика, magician_book, Детская фантастика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Зло не має влади: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Зло не має влади»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Зло не має влади» – останній роман трилогії про пригоди школярки-семикласниці Ліни Лапіної (до трилогії також входять романи «Ключ від Королівства» і «Королівська обіцянка»). Ця трилогія вийшла в новій серії видавництва «Фоліо» «Світи Марини та Сергія Дяченків», у якій будуть опубліковані майже всі твори (понад 20 томів) письменників, перекладені українською та чудово ілюстровані. Також у цій серії 2017 року вийшов друком роман «Страта».
Що чекає Королівство, мешканці якого забули свого короля? Звісно, воно приречене на загибель та запустіння. Тим більше коли його осаджує Сарана – жахлива стонога і сторука навала змітає й витоптує все на своєму шляху, і немає від неї порятунку. У Ліни, мага дороги, є лише три дні, щоб урятувати Королівство…

Зло не має влади — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Зло не має влади», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– По-перше, – я взялася загинати пальці, – Оберон ніколи не покине Королівство без нагляду. По-друге: якщо Оберон перебуває в іншому світі – в Королівстві зупиняється час. По-третє: Гарольд – головний королівський маг, і він, коли Оберона немає, може приймати рішення без чужої підказки. Четверте: Уйма – вірний союзник Королівства, а ти некромант, людина, яка не заслуговує на довіру. П’яте: забув, як ти мене покинув у замку принца-деспота?

– Шосте: вже забула, як я тебе потім витяг?

Він, здається, розсердився. Мене це трохи заспокоїло: вічна його посмішечка дратувала, як скрегіт заліза по склу. Коли він гнівався, то здавався молодшим. Зараз, у ліхтарному світлі, я розгледіла, що він – не такий вже й дорослий, яким хоче здаватися. Дивно, як начальник табору повірив, що хлопець років сімнадцяти може бути старшим оперуповноваженим! Напевно, Максиміліан його зачарував… а може, просто дуже впевнено тримався.

– Перше, – він дивився на мене спідлоба, – Оберона в Королівстві нема. Друге: оскільки він не пішов до іншого світу, то й час не зупинився.

– Виходить, поки ми тут з тобою говоримо, там до міста підступають вороги?!

– Ні! Зараз же я в іншому світі (а я став частиною Королівства). Так що поки я тут сиджу, гуляю, умовляю тебе, розшукую крадені мобільники – там час не тече . Коли ти будеш у Королівстві – зупиниться час тут, у тебе вдома.

– Я знаю.

– Всезнайко! – він гмукнув. – Я прошу тебе про одне: ходімо в Королівство. Сама все побачиш…

Відчинилося вікно у нас на кухні. Визирнула мама, глибоко зітхнула та втупилася в нас із Максиміліаном.

– Ліно! – здається, мама навіть розгубилася. – Ми вже повечеряли! Ти йдеш додому?

Це означало: «З ким це ти сидиш? Він не схожий на пристойного хлопця! Подивися, який блідий, мабуть, наркоман!»

– Іду! – гукнула я. – Зараз!

Мама причинила вікно, але не пішла – все на нас поглядала. Максиміліан здавався їй підозрілим. (Добре хоч, що вона не знає, хто він такий насправді.)

– Максиміліане, – заради мами я намагалася здаватись безтурботною, – ти повівся мерзотно. Просто сьогодні. І після цього хочеш, щоб я тобі довіряла?!

– Не довіряй, – він відвернувся, не приховуючи роздратування. – Не довіряй, залишайся вдома. А я можу сховатись і пересидіти. Королівство мені не рідне, навіщо я стараюся?

– Куди подівся Оберон?

– Іди в Королівство й про все довідаєшся.

– Король і великий маг не може провалитися, наче голка в щілину!

– Ходімо зі мною – сама побачиш.

– Ти мене заманюєш. Не піду!

Він обернувся до мене. У його очах була така злість, що я аж відсахнулася.

– Ну й нехай! Поговорили – тепер іди вечеряй! Завтра вранці, коли прокинешся, Королівство лежатиме в руїнах. Бувай!

Він підвівся й пішов до виходу з двору. І було цілком зрозуміло, що цього разу він не повернеться…

– Максе! – гаркнула я йому в спину.

Він навіть вухом не повів.

– Зажди!

Він вийшов на вулицю. Мама знову відчинила вікно. Не чекаючи, поки вона втрутиться, я бігцем кинулася за Максиміліаном (уявляю, який вигляд це мало збоку, але тієї миті мені було начхати, хто що подумає).

– Стій, некроманте!

Сусідка, тітка Світлана, яка проходила повз нас, глянула на мене з подивом. Максиміліан повернув голову, але кроку не сповільнив. Я пішла з ним поряд; щоки в мене пашіли.

– Гаразд. Проведи мене у Королівство – зараз! І якщо ти обдурив мене або ще обдуриш, або утнеш якусь штуку… начувайся!

Розділ третій

Катастрофа

У Королівстві теж був літній вечір. Я замружилася: після сутінків мого рідного світу призахідне сонце сліпило очі. Ми з Максиміліаном стояли на пагорбі; під ногами вгиналася смарагдово-зелена трава, де ховалися коники, схожі на фей, і феї, схожі на коників. Тяглися до неба сосни. Позаду, за нашими спинами, спліталися гіллям грубезні дуби, і стовбури їхні здавалися бородатими від буро-зеленого моху. Повитиця обплела й землю, і гілки, серед густого зела яскравими плямами палахкотіли квіти. Попереду височів замок, впираючись шпилями в самісіньке небо, а нижче, в долині, широко розкинулося місто: воно вдвічі побільшало звідтоді, як я востаннє його бачила. Згори, з пагорбів, спускалася широка річка, що мала наймення Ланс. Вона впадала в море, вкрите білими баранцями, а між містом і морем гомонів величезний порт.

Моє Королівство… Як же я за тобою скучила!

Максиміліан аж подався уперед, вдивляючись у замок. Ніздрі в нього тремтіли, начебто він принюхувався. Цієї миті він мав таке хиже обличчя, що я перш за все вирішила повернути собі посох.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Зло не має влади»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Зло не має влади» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина и Сергей Дяченко - Скитальцы
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Мідний король
Марина и Сергей Дяченко
Марина Дяченко - Зло не має влади
Марина Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Стократ
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Жук
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Ведьмин век
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Цифровой, или Brevis est
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Самум (збірник)
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Театр и фантастика (сборник)
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Пентакль
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Скрут
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Армагед-дом
Марина и Сергей Дяченко
Отзывы о книге «Зло не має влади»

Обсуждение, отзывы о книге «Зло не має влади» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x