Андрій Аркан - Батяр з Клепарова

Якось у дитинстві старий мудрий батяр порадив йому, коли на катехізації панотець раптом спитає, що таке українська діаспора, відповісти так: то є всі українці світу, котрі мешкають поза межами Львова. Тоді, малим, він ще не зміг відчути всю сіль цього батярського дотепу. А тепер добре знав і погоджувався, що весь український нарід ділиться на львів’ян і українську діаспору. Він давно вже спробував майже всі вечірні й нічні, таємні принади Львова. І недаремно про це місто складено стільки пісень. Бо що ще залишається батярській душі, котра спокусилася вечірнім Львовом? Тільки співати!

Северин усе це дуже добре знав, але сьогодні був збентеженим, він не йняв віри, що таке щось могло з’явитися у місті йому невідоме, про що він не здогадувався, але дуже прагнув розкрити.

Аж раптом гостро відчув збудливий аромат, який не давав йому спокою кілька останніх годин. Северин завмер, прилип до краю стіни, одним скоком сховався за нею. Виглядав одним оком на людну вулицю.

Він не помилився.

То була вона.

Северин уважно спостерігав за нею зі свого сховку.

Він ще не знав, навіщо це все робить, навіщо йшов за нею, шукав її. Лише несподівано відчув, що йому стало приємно непомітно спостерігати за всіма її діями, рухами, жестами, залишаючись невидимим, стежити за нею, переслідувати її всюди.

Його охопила якась пристрасть переслідування.

Полювання на жінку?

Вона довго крутилася біля виставлених на вулиці букетів великої і неймовірно дорогої крамниці квітів Марцелія Краєвського. Примірялася то до одного букету, то до іншого. Врешті зайшла досередини. Северин вийшов зі своєї засідки і прошмигнув на інший бік вулиці, ближче до квіткової крамниці, та зник у новій схованці.

Вона вийшла у супроводі галантного власника крамниці, який ніс перед собою величезний, загорнутий у тонкий папір оберемок білих троянд. За ними вийшов хлопець, вочевидь посланець. Вона витягнула зі своєї торбинки візитівку, вручила її хлопцеві, а власник передав йому оберемок троянд. Хлопець вклонився і відійшов. Вона ще хвильку перемовлялася з квітникарем, який усе кланявся, і, попрощавшись з ним, неквапно рушила вулицею далі.

Северин – за нею.

Наступною була крамниця найдорожчих французьких парфумів Роша. Там вона теж провела доволі часу.

А на Львів опустилися справжні сутінки, і Северин у своїх засідках усе більше відчував нічну прохолоду. Нарешті вона покинула крамницю парфумів і, не озираючись, пішла центральними вулицями, аж поки не зайшла в дорогу каварню, замовила чай і сирник.

Северин відчув голод. В інший час знайшов би, як його втамувати. А тепер – що? Мусів терпіти.

Вона вийшла з каварні і вперше зупинилася, роззиралася по вулиці, ніби вибираючи, куди ж тепер їй прямувати. З Гетьманської звернула до Марійської площі, пройшла повз образ Матки Божої, перейшла Легіонів, на вулицю Коперніка, до Пасажу Міколяша.

Северин пришвидшив хід. Він боявся загубити її в натовпі, у той же час намагався залишатися непоміченим.

На Коперніка вона побула недовго. Очевидно, у неї з’явився чіткий план. Северин з-за рогу будинку помітив, як вона зайшла до кіна. Там якраз відбувалася прем’єра нового польського фільму – патріотична, але неймовірно довга, аж на дві серії, нудна стрічка про польських легіонерів.

Ну-у-у! То вже надовго! Северин і розсердився, і здивувався – невже вона такі фільми дивиться?! Він уже хотів плюнути на все та й вертатися домів. Але щось його стримувало. Щось змусило його вирішити дочекатися.

Центральні вулиці засяяли електричним освітленням. Справжнє нічне життя міста набирало обертів. Удень такий стомлений, знедолений безпробудною працею, безпросвітнім життям старезний Львів уночі перероджувався, неначе типовий скурвий син – підстаркуватий львівський фацет, король нічних вулиць, фраєр, сластолюб і альфонс, в якого ще з’являвся дриґ, коли бачив перед собою файнюську, молодесеньку кобітку.

Северин пройшовся перед сяючим входом до кінотеатру, де вже розпочався останній сеанс. Чекати йому доведеться не менше двох годин. Знічев’я він розглядав афіші та анонси нових фільмів.

«Дракула. Привид ночі», «Фантомас». А ото мав би бути цікавий фільм – «Набережна туманів» з Жаном Габеном у головній ролі. Северин обожнював Габена! По кілька разів переглядав усі фільми з його участю. Йому взагалі французьке кіно подобалося навіть більше, ніж американське. А це що? Нові документальні фільми Лені Ріффеншталь – «Олімпія», «Тріумф волі». Колосально! Северин переглянув усі афіші, перечитав усі фільмові анонси, але часу до кінця сеансу все одно залишалося ще дуже багато. І він вирішив пошпацерувати вулицею туди й назад кілька разів та й так убити час. Не стовбичити ж йому на одному місці!