«Та ти глянь на себе! Та ти ж уся смальцем своїм запливла! Ти ж, крім шинки, шпондеру, кишки, ковбаси своєї куликівської, ніц в світі більше не видиш!» – такими були останні Северинові слова, коли він полишив усю в сльозах нещасну Гальку і, гримнувши дверима, вибіг у передранкову зимну темінь, коли надворі ще й не починало сіріти. Потім він дорогою на своє клепарівське помешкання, скоцюрбившись від холоду в благенькій маринарці, вже починав шкодувати за ті, сказані спересердя слова про Гальку. Вона аж ніяк не запливла смальцем, просто дівка була статна, в тілі, струнка й висока. Красива. Навіть дуже красива. Тай про ті її ковбаси – чого це він аж так завівся? Ковбаси, шинку, шпондерки її сім’я виробляла знамениті, найкращі на весь Куликів. Северин кращої за їхню ковбасу, а особливо кишку, ще ніколи, ніде, ні в кого у Львові не куштував! Та й виручала Галька тими ковбасами Северина не раз.
Він відчув, як у нього гучно забуркотіло в животі.
І сама вона – дівка нічогенька. Зрештою, говорила правильні речі, житейські.
Ех, і що його робити?
Северин тоді так і не зміг заснути. І в такому гнітючому настрої, невиспаний та зморений, він приперся на своє місце праці в центрі міста коло тої клятої бруківки.
– С-севере! С-с-се-еве-ере-е! – знову шипіли ті придуркуваті батяри, привертаючи його увагу до якоїсь чергової вуличної дивовижі, аби потім знову потішитися і почесати свої язики. Робочий день майже добігав до кінця і пан-майстер Ромко якраз кудись зник зі своїми закрепами в пошуках придатного кльозету.
Як йому то все набридло! Як набридло!!!
Та щойно Северин, стоячи як завжди колінами в піску, перебираючи примхливі каменюки, знеможено, але грізно підніс важку голову догори, його в ту ж мить заціпило.
До нього наближалася вона, його таємнича незнайомка!
У легкому, елегантному платті, світлому капелюшку і тонких білих рукавичках, вона на ходу копирсалася у своїй сріблястій сумочці. А порівнявшись з Северином, вона «зовсім випадково» випустила з рук невеличкий предмет. Северин здивовано зиркнув униз, коли на пісок перед ним опустився рубіновий флакончик з парфумами, затканий золотим корком.
– Слава Богу, не розбився! І не пролилося! – Дівчина сміливо присіла навпочіпки біля самої Северинової голови, обережно підняла флакончик і обтрушувала та обдмухувала з нього піщинки.
Северин, залишаючись далі на колінах і впершись кулаками в пісок, не міг повірити власним очам! Перед ним була його незнайомка з «Лябіринту»! І коли він майже перед своїм носом побачив неймовірної краси гладенькі, округлі коліна, міцно поєднані між собою звабливою щілиною пружних ніг, яку далі прикривала тонка і легка шовкова тканина плаття, йому відібрало мову.
– Це дуже рідкісні парфуми, – наче ніц не сталося, очистивши флакончик від піску, продовжувала незнайомка так, ніби вони були давно знайомі. – І дуже дорогі для мене! Бажаєте відчути аромат?
І, не чекаючи ніякої відповіді, незнайомка відкриває флакон.
Вона проводить ним у повітрі перед самим носом вкрай ошелешеного Северина.
Йому паморочилося в голові цілий день, гуділо ще з минулої ночі. А щойно, випадково побачивши свою незнайомку, ті його памороки лише посилилися. Коли ж у його ніздрі вдарив той п’янкий і терпкий, магічний аромат екзотичних парфумів, в очах йому геть потемніло від памороків, вони мимовільно закотилися догори і Северин, по-справжньому, мало не втратив свідомість. Лише якимось чудом йому вдалося уникнути повного затьмарення і втриматися на піску у тій самій позі, накарачках.
А дівчина без жодного слова закрила флакон, сховала його назад у сріблясту торбинку, пружно виструнчилася на міцних ногах і, злегка розправивши на собі плаття, впевненим кроком, не озираючись, рушила вулицею далі в своїх справах.
Северин лише зміг провести її довгим поглядом, а потім ще якийсь час мов бик мотав головою, намагаючись повернутися до тями.
А батяри вже пирскали, душилися від сміху, катулялися довкола купи бруківки. Северин повільно повернув важку, затуманену голову в їхній бік. Ще кілька разів хитнувши знеможено головою, він сів у пісок, бо піднятися на ноги йому вже було несила.
Екзотичний, дивовижний аромат парфумів незнайомки одразу ж настільки глибоко проник у якісь невідомі ділянки його мозку, що Северин добре відчув і чітко побачив, ніби у світі з’явилися зовсім нові кольори, не бачені раніше нюанси. І той переворот у його свідомості можна було б порівняти хіба що з переворотом у кінематографі, коли до якогось часу відображення самого життя і всього довкола було одноманітним, неначе чорно-білий фільм. Але якогось дня, коли ти навідуєшся до кінотеатру, а там раптом – бац! і показують кольорове кіно! Приблизно так Северин уявляв собі те, що тоді творилося в його голові, хоча насправді усі ті процеси були набагато складнішими. Він сидів, обхопивши коліна руками, свого нерозлучного капелюха насунув аж на самий кінчик носа, аби прикрити очі і не бачити тих вар’ятів, які безуспішно намагалися зачепити Северина словами і розкрутити його на перчену розмову про кобіт.
Читать дальше